Відповіді до теми: творчість А. Ахматової

1. Розкрийте роль поетичної деталі на прикладі будь-якого вірша А. Ахматової. Поезія Анни Ахматової небагатослівна, але коротка поетична деталь робить її місткою і всеосяжною. Критик Н. Недоброво писав, що сила, глибина і точність ахматовських слів така, «що коли б ми так розмовляли, то, для повної вичерпа – ності людських стосунків, кожному з кожним достатньо було б обмінятися двома – трьома восьмирядковими віршами — і було б царство мовчання».

У вірші «Дав мені юнь Ти сутужную…» одне слово «Ти» з великої літери — і одразу зрозуміло, що це звертання до Бога.

«Ні прутиком, ні трояндою Не буду в садах Отця» — це зізнання у малості лі­ричної героїні, яка не пропускає повз свою увагу найменшої смітинки і незначно­го слова дурня, вишукує в них зернини Всесвітнього Розуму.

2. У чому А. Ахматова вбачає своє головне призначення на землі?

Анна Ахматова — поетеса великої сили духу. Її суто жіноча поезія вільна від мелодраматичних сліз, заломлених рук, несправжніх почуттів. З роками чиста лю­бовна лірика переростає у твори громадянського звучання, а тема пам’яті стає для творчості А. Ахматової основною.

3. Чому А. Ахматова у своїй творчості часто звертається до Пушкіна, відтворює образи Царського Села і Петербурга?

Олександра Пушкіна поетеса вважала своїм головним учителем у житті й твор­чості. До Царського Села її привезли вчитися чотирнадцятилітньою дівчинкою, а з Петербургом — Ленінградом пов’язане все її подальше життя.

4. Розкрийте значення слова «реквієм». Чому саме так назвала А. Ахматова свою поему?

Реквієм — це заупокійне католицьке богослужіння, меса. Реквіємом компо­зитори називали свої музичні твори траурного характеру для хору з оркестром.

Анна Ахматова дала назву «Реквієм» своїй поемі, щоб підкреслити всенародну жалобу за репресованими рідними. Та реквієм — це не просто траурна мелодія, це гімн пам’яті загиблим.

5. Чому Анна Ахматова хотіга, щоб вірш «Кого колись-то називали люди…» завер шував усі її збірки творів?

У цьому творі А. Ахматова говорить, що все має свій кінець: може проіржавіти золото, зітліти сталь і розкришитися мармур, але на землі найміцнішою є людська печаль і найдовговічнішим — Слово. Слово може зберегти пам’ять про людину, про її тривоги, мрії, болі. Слово — це те, що не вмирає.