«Не перекреслюйте минулого, без нього немає сьогодення й майбутнього» (аналіз роману Фадєєва «Розгром») – Фадєєв Олександр

Іде час – течуть дні історії. Змінюємося ми, змінюються наші подання про минуле, навіть пр самих себе. Ми починаємо багато чого переоцінювати й переосмислювати, але головне – це не викреслити з пам’яті те, що було з нами; оцінити день сьогоднішній можна лише тоді, коли ми будемо добре знати наше минуле

Процеси переосмислення торкнулися не тільки суспільно – політичного життя, але й культури, особливо літератури. Багато добутків радянської літератури стали для нашого часу неактуальними, багато в чому незрозумілими й суперечливими. Але про що б у них не йшла мова, вони були, вони факт нашого життя, нашої культури

До числа таких добутків ставиться й роман А. А. Фадєєва «Розгром».

«Розгром» – перше зрілого й сучасне для того часу добуток письменника. Роман відрізняє цілісність складної ідейної концепцій, глибина художнього узагальнення революційної дійсності. Роман відповідає на питання, що хвилювали багатьох письменників тої пори. Яке зміст революційної боротьби? Як співвідноситься доля особистості з долею революції? Доля народу й людини? Який герой революційної епохи?

Задум письменника підводить нас до розуміння ідейної концепції добутку. Розповідаючи своїм читачам про роботу над «Розгромом», Фадєєв виділяв «першу» думку: «…у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до справжньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції, з мільйонних мас народу, загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей. Ця переробка відбувається успішно тому, що революцією керують передові представники робітничого класу – комуністи, які ясно бачать мета руху і які ведуть за собою більше відсталих і допомагають їм перевиховатися». Це, звичайно ж, характерні для того часу слова. І з позицій нашого часу – це граничний комуністичний максималізм, але він – частина того часу, частина загального мислення

Зрозуміло, цей висновок письменника не охоплює всього багатства змісту роману. Цінність фадеевского розуміння дійсності полягає в тому, що період революційної боротьби розглядається їм як ціла епоха духовної зміни народних мас, їхнього соціально – морального виховання. Такий підхід до дійсності вже припускає аналітичне зображення характерів, дослідження самого процесу духовного росту, зміни людини й народу в революції. Звичайно ж, світогляд Фадєєва й довлеющее над ним світогляд «епохи», країни зіграло визначальну роль у художній концепції добутку – але таким повинне було бути художній твір того часу, таким його хотіли бачити, хоча до Фадєєва це й не завжди можна віднести. Аналітичний підхід до зображення людини в роки громадянської війни, так ще героя епохи, був нехарактерний

Герої роману показані на переломі до нового, у боротьбі за соціалістичне перетворення миру. Критерієм цінності людини, істинності його поводження стає відношення до революції, до дія. У цьому змісті сюжет роману винятково динамічний: кожний герой волею обставин виявляється на грані життя й смерті й розкривається переважно в моменти найвищої фізичної й моральної напруги

Щоб зрозуміти джерела подвигу Морозки, Метелиці, Дубова, Левинсона, Фролова, письменник широко використовує психологічний аналіз: у духовному ладі, у русі думок і почуттів, які гранично відкриті, оголені в критичні моменти, письменник знаходить відповідь на питання, які ж мотиви, що спонукують їх кдействию.

Заслуга Фадєєва в тим, що в духовних шуканнях його героїв відбився сложнейший процес формування нової людини. І цей процес представлений у всьому драматизмі: у зіткненні протиріч, у боротьбі ідеологій, у контрастах нового й старого, настільки очевидних у переломний період історії. Використання контрастів дозволяє авторові найбільше рельєфно підкреслити висока й низьке, полярність дій і вчинків героїв. Звичайно ж, виходячи з вимог часу, Фадєєв зображує героїзм комуністів, що показане як повсякденне виконання обов’язків, як свідомий подвиг в ім’я революції; всією системою художніх засобів письменник відкидав натуралізм у зображенні громадянської війни, абстрактну романтизацію героїв. Все це є. Але не можна забувати й про іншому: полемічності образа Левинсона, духовних шуканнях героїв, психологічному аналізі. Адже це теж є. І роман, яким би він не був з погляду історії й художності, все – таки заслуговує нашої уваги хоча б уже тому, що він є, що це сторінка великої книги – нашої історії й культури, без якої не можна зрозуміти суть нашого життя повно й до кінця