Образ театру й мотив театральної гри в комедії Островського “Ліс” – Островський Олександр

В 70е роки XIX сторіччя, коли в російському суспільстві протікали процеси, пов’язані зі скасуванням кріпосного права, була написана комедія А. Н. Островського “Ліс”. Ці події торкнулися не одне селянство, а також долю дворянства й інших соціальних верств населення. У п’єсі піднімається дуже багато наболілих проблем, характерних для цього періоду розвитку Росії. Крім усього ця п’єса ставиться до числа тих, у яких говориться про долю провінційних акторів, злиденних, бездомних, людей з високими шляхетними почуттями. Великий російський драматург призиває мистецтво стати суддею життя

Весь добуток пронизує мотив гри, комедіантства. Багато героїв п’єси намагаються грати свій власний спектакль для досягнення яких – небудь цілей. Комедію “Ліс” часто називають “театром у театрі”.

Головна дія розігрується багатою поміщицею Раїсою Павлівною Гурмыжской. Вона з’являється перед нами в образі благодійниці, що витрачає свій стан на допомогу бідним родичам і всім нужденної: “Усе, що я маю, всі мої гроші належать бедным; я тільки конторниця у своїх грошей, а хазяїн їм усякий бедный, усякий нещасний”. Але насправді це жадібна, скуповуючи й аморальна поміщиця. Щоб сховати свою аморальність, Гурмыжская задумує заручини далекої родички Аксюши, що живе в неї в садибі майже на правах покоївки, і Буланова, що недоучився гімназиста. Але вони тільки повинні відігравати роль нареченого й нареченої. Однак Аксюша не дозволяє “грати собою”. Вона говорить: “Я адже не вийду за нього, так до чого ж ця комедія?” – “Комедія! – запитує Гурмыжская. – Як ти смієш? Так хоч і комедія; я тебе годую, одягаю й змушу грати комедію”. От як насправді ставиться Раїса Павлівна до своїх родичів. І гроші вона витрачає не на рідню й бедных, а на своїх коханців. Тільки один раз Гурмыжская ледве було не загралася в роль благодійниці. Коли Нещасливців допоміг їй повернути тисячу рублів, вона випадково проговорилася, що повинна йому таку ж суму, але вчасно отямилася

Таким чином, Раїса Павлівна постійно грає комедію. Вона навіть говорить про своє життя, як про спектакль: “Граєш – відіграєш роль, та й заграєшся”.

З більшим задоволенням приграє поміщиці й Буланов. Він дуже задоволений своїм положенням у будинку. У свої “дитячі роки” він уже навчився “пригравати, догоджати, плазувати”. Гурмыжская користується його талантом: він їй потрібний для підтвердження ролі благодійниці. Потім, коли вона з легкістю виходить із ролі в “дурній комедії з родичами” і руйнує неіснуючі заручини племінниці й Буланова, з радістю приймається за нову роль мучениці, що виходить заміж лише для того, щоб зберегти садибу. Насправді ж Раїса Павлівна просто потурає своїй примсі

А свою садибу їй дійсно треба зберігати, тому що вона розорила її, розпродаючи лісові вгіддя купцеві Восмибратову. Вони постійно грають друг перед іншому комедію, любезничают навіть тоді, коли обманюють один одного. Так, Раїса Павлівна не здатна одержати від Восмибратова покладену їй тисячу рублів. А після цього ще й запрошує його на обід

Зовсім іншим нам бачиться “вічний трагік”, бідний актор Нещасливців. У спектаклі, що грається Гурмыжской, йому відведена роль “простака”, а не “шляхетного героя”, якимось він сам себе вважає. Вся його мова складається з реплік героїв, зіграних їм колись на сцені. Але його трагічні ролі вже вийшли з моди, і тепер у житті він грає дворянина, тобто того, ким він був по праву народження. Але по милості Гурмыжской, його тітки, Нещасливців змушений бідувати, тому що вона заощаджувала на його вихованні, відправивши його подалі від себе й давши йому утворення “простої”, пояснивши це принципом, що “прості люди, з, живуть счастливее”. Нещасливців не втратив в убогості шляхетності своєї душі. У п’єсі він два рази робить благу справу: повертає Гурмыжской тисячу рублів і забезпечує Аксюшу приданим, хоча сам міг би “і покутить на ці гроші, і поберегти їх на чорний день”. Але у відповідь на його щедрість Раїса Павлівна говорить лише: “Просто, мені здається, він дурна людина”.

Спочатку Нещасливців не догадується про, що відбувається на самій справі в садибі, він занадто загрався своєю роллю пана, не бачить реальності. Але коли Геннадій Демьяныч довідається всю правду, у ньому прокидається щира шляхетність артиста. Так, він кидає Гурмыжской і Буланову: “Ми артисти, шляхетні артисти, а комедіанти – ви!” Таким чином, високе мистецтво, шляхетне серце тріумфують над комедіантством і користю, що панують у садибі “Пеньки”.

Сусіди Гурмыжской, Євгеній Аполлонович Милонов і Уар Кирилыч Бодаев, є глядачами всього цього спектаклю, що грається на сцені головними героями. Островський показав деградацію й розпад дворянського стану на прикладі цих героїв, шляхетні манери й висока духовність яких переміняються грубою користю, черствістю й бездушшям і жорстокістю

Олександр Миколайович Островський залучив у своїй п’єсі всю силу справжнього непідробленого мистецтва для викриття дворянського класу. Перенесення в життя театру, використання гри як маски, що приховує щирі цілі, – це низьке аморальне комедианство. Островський у своїй п’єсі постарався зробити театр суддею життя, за допомогою якого злиденний актор Нещасливців висміює пороки дворянського класу, що йде з арени історії