Сьогодення й майбутнє Росії у творах Некрасова – Некрасов Микола

Дев’ятнадцяте століття дало плеяду блискучих поетів не тільки російського, але й світового значення. Згадаємо Пушкіна, Лермонтова, Тютчева, Фета й інших. Але й серед сузір’я таких яскравих імен ім’я Некрасова не втрачає своєї яскравості. У чому ж секрет актуальності поезії Некрасова? Розгадка – відносно поета до Батьківщини, у любові до свого народу, у широкому висвітленні актуальних проблем сучасності, і, нарешті, у прогресивних поглядах на сьогодення й майбутнє Росії

Безперечно, багато поетів ставили глобальні питання про можливі шляхи розвитку Росії й давали на них вичерпні відповіді. Бачення ж Некрасовим насущних проблем Росії і її майбутнього було глибоко гражданственным.

Сьогодення у творах Некрасова – час, коли потрібно зробити все можливе для боротьби із соціальним злом, а майбутнє – у звільнення людей від гніта й кріпосних пережитків. Творче кредо поета особливо яскраво виражено у вірші “Учорашній день, години в шостому”, де поет порівнює свою музу з молодою селянкою, називає їхніми рідними сестрами: “И музі я сказав: Дивися – сестра твоя рідна!” Я думаю, що цей вірш розкриває й погляди Некрасова на Росію: поет уважав основним питанням сучасної йому Росії питання селянський. Не випадково селянська тема займає таке видне місце в ряді добутків поета: “Мороз, червоний ніс”, “Орина, мати солдатська”, “Незжата смуга”, “Міркування в парадного під’їзду”, “Дід Мазай і зайці”, і, нарешті, поема – епопея “Кому на Русі жити добре”. У цих творах Некрасов показує страждання простих людей, їхнє безправ’я, безпорадність, нездатність постояти за себе й зробити своє життя легше й краще. Багато віршів свідчать про співпереживання Некрасова, з дитячого років близького селянам, що рано відкрив для себе “незримому, невидимі миру сльози”, прагнення сільських жителів до “мужицького щастя”. Наприклад, вірш “Забуте село”. У ньому автор розкриває нам сторінку важкого селянського життя: показує бабусю Ненилові, що чекає “доброго пана”, щоб попросити в нього небагато лісу для похилої избенки, кріпосну дівчину Наташу, що мріє вийти заміж за вільного хлібороба. Але найстрашніше полягає в тому, що ці прості бажання селянських жінок ніколи не збудуться: пана забув про своє село, живе в місті, а без його дозволу почати нічого не можна. Некрасов із гнівом показує нам абсурдність залежності селян від пана, показує долі, що валять по примсі власника кріпаків душ

Візьмемо ще один ліричний вірш поета – “Незжата смуга”. Некрасов малює портрет змученою, виснаженою постійною роботою трудівника, що, маючи клаптик власної землі, не в змозі зібрати вбогий, але необхідний для життя врожай. Читач відчуває глибоко відчуте відношення автора до знедолених селян і розуміє, що поет не міг і не хотів упокоритися з таким сьогоденням Росії

Якщо у віршах Некрасов в основному викладав погляди на сьогодення Росії, то бачення майбутнього, напевно, яскравіше всього виражено в поемі “Кому на Русі жити добре”. Так, істинно щасливими людьми Некрасов називає тих, хто може постояти за себе й за односільчан. Майбутнє Росії, як думав поет, за такими як Гриша Добросклоно, яким “доля готовила шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту й Сибір”. Тобто за тими, які ставлять суспільні інтереси вище особистих, хто не може упокоритися із сучасним положення селян, віддає все своє життя без залишку на служіння народу, його щастю, його майбутньому:

Років п’ятнадцяти Григорій твердо знав уже,

Що буде жити для счастия вбого й темного

Рідного куточка

Віра в щасливе й світле майбутнє Росії й жаль про те, що сам поет уже не застане цієї епохи, виражена у вірші “Залізниця”. Некрасов вірить, що Росія “винесе всі, і широкими, ясну грудьми дорогу прокладе собі, Жаль, тільки, що в цю пору прекрасну жити не прийде ні мені, ні тобі”.