Сучасний злочин (по романі Достоєвського “Злочин і покарання”) – Достоєвський Федір

Проблема злочину розглядається практично в кожному добутку Ф. М. Достоєвського. Письменник говорить про злочин у загальнолюдському плані, порівнюючи такий погляд з різними популярними в той час соціальними теоріями. В “Некрапці Незвановой” сказано: “Злочин завжди залишиться злочином, гріх завжди буде гріхом, на який би ступінь величі не підносилося порочне почуття”. У романі “Ідіот” Ф. М. Достоєвський затверджує: “Сказане “не убий!”, так за те, що він убив, і його вбивати? Ні, це не можна”. Але один з романів Ф. М. Достоєвського практично повністю присвячений аналізу соціальної й моральної природи злочину й того покарання, що за ним піде. Це роман “Злочин і покарання”.

У листі М. Н. Каткову Ф. М. Достоєвський повідомляв: “Пишу роман про сучасний злочин”. Дійсно, злочин для письменника стає однієї з найважливіших прикмет часу, сучасним явищем. Причину цього письменник бачить у падінні суспільної моральності, що було наприкінці XIX століття очевидним. Валять старі ідеали, на яких було виховано не одне покоління російських людей, життя породжує різноманітні соціальні теорії, що пропагують ідею революційної боротьби за прекрасне світле майбутнє (згадаємо хоча б роман Н. Г. Чернишевського “Що робити?”). У сформований уклад російського життя активно проникають елементи буржуазної європейської цивілізацій, і – що саме головне – російське суспільство починає відходити від багатовікової традиції православного погляду на мир, популярним стає атеїзм

Штовхаючи свого героя на вбивство, Ф. М. Достоєвський прагне усвідомити причини того, чому у свідомості Родіона Раскольникова виникає настільки жорстока ідея. Звичайно, його “середовище заїло”. Але заїла вона й бідну Сонечку Мармеладову, і Катерину Іванівну, і багатьох інших. Чому ж не стають убивцями вони? Справа в том. що корінь злочину Раскольникова лежать набагато глибше. На його погляди величезний вплив робить популярна в XIX столітті теорія існування “сверхлюдей”, тобто таких людей, яким дозволено більше, ніж звичайній людині, “тремтячої тварини”, про яку міркує Розкольників. Відповідно, і сам злочин Родіона Раскольникова розуміється письменником набагато глибше. Зміст його не тільки в тім, що Розкольників убив бабу – процентщицу, але ще й у том. що він сам дозволив собі це вбивство, загордився себе людиною, якій дозволено вирішувати, кому жити, а кому немає.

На думку Достоєвського, вершити людські долі здатна тільки Бог. Отже, Родіон Розкольників ставить себе на місце Бога, подумки дорівнює себе до нього. Що ж це спричиняє? Достоєвський не сумнівався, що тільки Бог, Христос повинен бути моральним ідеалом людини. Заповіді християнства непорушні, і шлях наближення до ідеалу полягає у виконанні цих заповідей. Коли Родіон Розкольників ставить на місце Бога себе, він сам починає створювати для себе й певну систему цінностей. А це значить, що він дозволяє собі всі й поступово починає втрачати всі кращі якості, зневажаючи загальноприйняті моральні норми. Достоєвський не сумнівається: цей злочин не тільки його героя, але й багатьох людей цієї епохи. “Деїзм скількох людей заради щастя інших. На думку Ф. М. Достоєвського, всі люди перед Богом рівні, ні “маленьких” і “великих”, кожний людин – вища цінність