Образ мужика в казці Салтыкова – Щедріна «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив» – Салтиков – Щедрін Михайло

(1 варіант)

Зображуючи у своєму добутку «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив» станові взаємини в Росії, М. Е. Салтиков – Щедрін створює гротескний образ мужика, що одночасно викликає в читача й почуття жалості, і глузування

Сама поява в казці мужика химерно: він раптово з’являється на незаселеному острові, на якому також «по щучому велінню» виявилися генерали. Зовнішній вигляд мужика представляє контраст у порівнянні з виглядом двох генералів: «черевом догори й підклавши під голову кулак, спав громаднейший чоловік».

Мужик настільки свыкся із власною безвільністю, що, побачивши панів навіть на незаселеному острові, негайно почав виконувати їхні найменші бажання: «Поліз спершу – наперво на дерево й нарвав генералам по десятку самих спілих яблоков, а собі взяв одне, кисле». Мужичину цікавить, чи задоволені добродії генерали його ретельністю. Герой навіть сам плете для себе мотузку, який його потім генерали прив’яжуть до дерева, щоб не втік: «Набрав зараз мужичина диких конопель, розмочив у воді, поколобродив, пом’яв – і до вечора мотузка була готова. Этою веревкою генерали прив’язали мужичину до дерева, щоб не убег». Все поводження мужика говорить читачеві про його рабську сутність: у нього немає бажання стати проти, перестати слухати нікчемних, нічого не вміють робити генералів. Письменник від душі іронізує над мужиком, називаючи його те « мужичиной – лежебоком», те «тунеядцем». Самі думки персонажа є абсурдними: «…почав мужик на бобах розводити, як би йому своїх генералів порадувати за те, що вони його, тунеядца, дарували й мужицькою його працею не гнушалися!» Лейтмотивом в описі мужика стає іронічне висловлення про героя, як про тунеядце, якого постійно лають два генерали

Отже, зображена в казці гротескна ситуація практично доведена письменником до абсурду: коли єдино працююча людина постійно називається тунеядцем, а нічого не генерали, що роблять, є хазяями життя. Фінал казки змушує читача ще раз задуматися над взаєминами між мужиком і панами: одержавши в казначействі багато грошей, генерали «про мужика не забули: вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужичина!»

(2 варіант)

Отже, оказавшиеся на незаселеному острові з волі автора генерали ледве не вмерли з голоду, але одного з них осінило: «А що, ваше превосходительство, якби нам знайти мужика?.. Ну так, простого мужика… які звичайно бувають мужики! він би нам зараз і булок би подав, і рябчиків наловив, і риби!» Гарна характеристика мужика. Звичайний, не семи п’ядей у чолі, а роботящий, все вміє. Правда, ще не знайшовши, уже почали лаяти: «Напевно, він де – небудь сховався, від роботи отлынивает!»

Пошукали – знайшли. Знайшли по заходу полов’яного хліба й кислої овчини. Мужик чужий, хазяї не його, але з молоком матері вбрана слухняність узяла гору: не втік, почав працювати, щасливий прислужити. Мужик на острові не просто великий, він громаднейший, як і його роль у долі генералів: поліз на дерево – нарвав яблук, покопався в землі – добув картоплі, потер шматки дерево – розвів вогонь і т.д. Образи генералів і мужика протипоставлені, але як невикорінна звичка нічого не робити й користуватися плодами чужої праці, так невикорінна й звичка жити чужим розумом і волею, підкорятися наказам, вислухувати лайка, самому собі плести мотузку – ланцюг і веселитися на отриманий за праці рубль у найближчому шинку

Мужик на острові величезний, а на Подъяческой «висить людина зовні будинку, у ящику на мотузці, і стіну фарбою маже, або по даху, немов муха, ходить». Тут він один, без нього генерали вмруть із голоду, а там такі мільйони, усі готові до послуг за копійчану плату й навіть без її, у силу звички, генетично. Мужик пишається тим, що генерали «його, тунеядца, дарували й мужицькою працею не гнушалися!». Але ж найчастіше генерали його називають «лежнем», «тунеядцем», «канальей». Вони не випробовують подяки, таке положення речей, коли один чомусь наказує, а інший чомусь беззаперечно підкоряється, для них і для нього природне, звичне. Генерали не можуть обійтися без мужика, мужик не пропаде. Тоді чому він підкоряється їхній волі, виконує, як золота рибка, їхнього бажання?

Саме психологічна, а не фізична, залежність цікавить автора казки