Психологізм драми Островського “Безприданниця” – Островський Олександр

Кращою психологічною драмою А. Н. Островського по праву вважається “Безприданниця”. Її нерідко зіставляють із “Грозою”, і у відомій мері це справедливо. “Гроза” – головний добуток дореформеної драматургії Островського, “Безприданниця” же вбирає в себе багато мотивів післяреформеної творчості драматурга. На зіставлення цих п’єс наводить і те, що в обох перед нами розгортається драма неабиякої жіночої натури, що приводить до трагічної розв’язки. Нарешті, важливо й те, що в обох п’єсах істотну роль грає збірний образ волзького міста, у якому відбувається дія. Але розходження епох, зображених у цих п’єсах, привело до зробленої відмінності художнього миру “Грози” і “Безприданниці”.

“Безприданниця” – драма буржуазної епохи, і це вирішальним образом впливає на її проблематику. Якщо душу Катерины в “Грозі” виростає з народної культури, одухотвореної моральними цінностями православ’я, то Лариса Огудалова – людина нового часу, що порвав зв’язок з тисячолітньою народною традицією, що звільнила людини не тільки від підвалин моралі, але й від сорому, честі, совісті. На відміну від Катерины, Лариса позбавлена цілісності. Її людська талановитість, стихійне прагнення до моральної чистоти, правдивість – усе, що йде від її багато обдарованої натури, високо піднімає героїню над навколишніми. Але сама життєва драма Лариси – результат того, що буржуазні подання про життя мають над нею влада, впливають на її розуміння людей

Мотив торгівлі, що проходить через всю п’єсу й концентрується в головній сюжетній події – торзі за Ларису, охоплює всіх героїв – чоловіків, серед яких Лариса повинна зробити свій вибір. І Паратов тут не тільки не виключення, але, як з’ясовується, – самий жорстокий і безчесний учасник торгу. Відповідаючи на захоплені розповіді своєї нареченої про сміливість Паратова, що безтрепетно стреляли в монету, що тримала Лариса, Карандышев вірно зауважує: “Серця ні, того він так і смів”. І Островський солідарний із цією думкою, хоча Карандышев і не є виразником авторських оцінок. Взагалі, такого героя в п’єсі ні, зате майже кожний з діючих осіб у тої або інший момент вірно оцінює ситуацію й людей, у ній участвующих.

Складність характерів героїв – будь те суперечливість їхнього внутрішнього миру, як у Лариси, або невідповідність внутрішньої сутності героя й зовнішнього поводження, як у Паратова, – от у чому психологізм драми Островського

Паратов для всіх навколишніх – великий пан, широка натура, відчайдушнийий хоробрий, і всі ці фарби й жести автор йому залишає. Але з іншого боку, він тонко, як би між іншим, показує нам і іншого Паратова, його щира особа. У першій же зустрічі з ним ми чуємо визнання: “Що таке “жалість”, цього я не знаю. У мене, Мокій Парменыч, нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно”. І відразу ми довідаємося, що продає Паратов не тільки “Ластівку”, але й себе самого нареченій із золотими копальнями. В остаточному підсумку, тонко компрометує його й сцена в будинку Карандышева, тому що обробка його квартири й спроба влаштувати розкішний обід – це адже карикатура на стиль і спосіб життя Паратова. І вся різниця полягає в сумах, які кожний з героїв може на це витратити. Глибоко значна сцена, що характеризує обох суперників, що домагаються любові Лариси

Таким чином, засобом психологічних характеристик в Островського виявляються не самовизнання героїв, не міркування про почуття й властивості їх, але переважно їхньої дії й побутовий діалог. Жоден з героїв не змінюється в процесі драматичної дії, а лише поступово розкривається перед глядачами. Навіть про Ларису можна сказати те ж: вона прозріває, довідається правду про навколишніх її людей, приймає страшне рішення стати “дуже дорогою річчю”. І тільки смерть звільняє неї від усього, чим наділив життєвий досвід. У цей момент вона як би вертається до природної краси своєї натури

Фінал драми – смерть героїні серед святкового шуму, під циганський спів – вражає своєю художньою зухвалістю. Щиросердечний стан Лариси показано автором у стилі “сильного драматизму” і при цьому з бездоганною психологічною точністю. Вона зм’якшена, заспокоєна, вона всіх прощає, тому що щасливо тим, що нарешті – те викликала спалах людського почуття – безрозсудний, самогубний учинок Карандышева, що звільнив її від принизливого життя утриманки

Рідкий художній ефект цієї сцени А. Н. Островський будує на гострому зіткненні разнонаправленных емоцій: чим більше м’якості й всепрощення в героїні, тим гостріше суд глядача. Драма “Безприданниця” стала вершиною творчості Островського, добутком, у якому зійшлися в дивно ємному художнім єднанні мотиви й теми більшості п’єс пізнього періоду. У цій п’єсі, що розкриває по – новому складні й психологічно многозвучные людські характери, передбачена неминучість появи в Росії нового театру