Образ Лопахина в п’єсі Чехова «Вишневий сад» – Чехов Антон

При створенні п’єси «Вишневий сад» А. П. Чехов велику увагу приділяв образу Лопахина як одному із центральних образів комедії. У розкритті авторського задуму, у рішенні основного конфлікту саме Лопахину належить дуже важлива роль

Лопахин незвичайний і дивний: він викликав і викликає здивування багатьох літературознавців. Справді, чеховський персонаж не укладається в рамки звичайної схеми: грубий, неосвічений купець знищує красу, не замислюючись над тим, що він робить, піклуючись лише про свої прибутки. Ситуація для того часу типова не тільки в Літературі, але й у житті. Однак, якщо хоч на мить уявити собі Лопахина таким, валить вся ретельно продумана система чеховських образів. Життя складніше всяких схем, і тому запропонована ситуація аж ніяк не може бути чеховської

У середовищі російського купецтва з’явилися люди, що явно не відповідали традиційному поняттю про купців. Подвійність, суперечливість, внутрішня нестійкість цих людей яскраво передані Чеховим в образі Лопахина. Суперечливість Лопахина особливо гостра тому, що положення черезвычайно двойственно.

Єрмолай Лопахин – син і онук кріпака. Йому на згадку до кінця життя, напевно, урізалася фраза, сказана Раневской побитому батьком хлопчикові: «Не плач, мужичок, до весілля заживе…». Він відчуває на собі немов незмивне клеймо від цих слів: «Мужичок… Батько мій, щоправда, мужик був, а я от у білій жилетці, жовтих черевиках… а якщо подумати й розібратися, то мужик мужиком…». Лопахин глибоко страждає від цієї подвійності. Він знищує вишневий сад не тільки заради наживи, та й не стільки заради її. Була інша причина, набагато важливіше першої – помста за минуле. Він знищує сад, прекрасно усвідомлюючи, що це – «маєток, краще якого нічого немає у світі». І все – таки Лопахин сподівається вбити пам’ять, що проти волі завжди показує йому, що він, Єрмолай Лопахин, – «мужик», а власники, що розорилися, вишневого саду – «добродії».

Всіма силами Лопахин прагне стерти грань, що відокремлює його від «панів». Він єдиний, хто з’являється на сцені із книгою. Хоча потім він і зізнається, що нічого в ній не зрозумів

У Лопахина є своя соціальна утопія. Він дуже серйозно розглядає дачників як величезну силу в історичному процесі, покликану стерти цю саму грань між «мужиком» і «панами». Лопахину здається, що знищуючи вишневий сад, він наближає краще майбутнє

У Лопахине є риси хижого звіра. Але гроші й влада, придбана разом з ними («За все можу заплатити!»), калічили не тільки таких людей, яким був Лопахин. На торгах у ньому прокидається хижак, і Лопахин виявляється у владі купецького азарту. І саме в азарті він виявляється власником вишневого саду. І він вирубує цей сад ще до від’їзду його колишніх власників, не обертаючи уваги на наполегливі прохання Ані й самої Раневской.

Але трагедія Лопахина в тім, що він не усвідомлює власного «звіриного» початку. Між його помислами й дійсними вчинками лежить найглибша прірва. У ньому живуть і борються два чоловіки: один – «з тонкою, ніжною душею»; іншої – «хижий звір».

До мого найбільшого жалю, переможцем найчастіше виявляється хижак. Однак дуже багато чого в Лопахине залучає. Дивує й оглушає його монолог: «Господи, ти дав нам величезні ліси, неосяжні поля, найглибші обрії, і, живучи отут, ми самі повинні бути по – справжньому велетнями…»,

Так повно! Лопахин чи це?! Не випадково Раневская намагається понизити пафос Лопахина, спустити його «з небес на землю». Такий «мужичок» дивує й лякає її. Лопахину властиві зльоти й падіння. Його мова може бути дивна, емоційна. І відразу – зриви, провали, що свідчать, що про справжню культурність Лопахина говорити не доводиться («Усякому неподобству є свою пристойність!»).

У Лопахина є прагнення, справжня й щира спрага духовності. Він не може жити тільки у світі баришів і чистогану. Але як жити інакше йому теж невідомо. Звідси і його найглибший трагізм, його надірваність, дивне сполучення брутальності й м’якості, невихованості й інтелігентності. Трагізм Лопахина особливо чітко видний у його монолозі наприкінці третьої дії. Особливої уваги заслуговують авторські ремарки. Спочатку Лопахин веде зовсім ділову розповідь про хід торгів, вона відверто радується, навіть пишається своєю покупкою, потім сам же конфузиться. Він ласкаво посміхається після відходу Вари, ніжний з Раневской, гірко – іронічний до самого себе…

«ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як – небудь наше нескладне, нещасливе життя…». И відразу: «Іде новий поміщик, власник вишневого саду! За все можу заплатити!».

Так повно, за чи всі?

чиЗрозуміє Лопахин коли – небудь всю свою провину перед забитим у будинку Фірсом, перед знищеним вишневим садом, перед батьківщиною?

Лопахин не може бути ні «ніжною душею», ні «хижим звіром». У ньому одночасно уживаются ці дві суперечливих якості. Майбутнє не обіцяє йому нічого доброго саме в силу його подвійності й суперечливості