Петербург Достоєвського (по романі “Злочин і покарання”) – Достоєвський Федір

Образ Петербурга займає видне місце у творчості російських письменників. Про Петербург палаців, палат, символі петровской епохи писав А. С.Пушкін (“Мідний вершник”), Н. В.Гоголь (“Невський проспект”), А. Білий (“Петербург”), А. Блок, А. Ахматова, О. Мандельштамм.

У своєму підході до зображення Петербурга Достоєвський близький до Гоголя й Некрасова. Особливо близький Некрасов до зображення Петербурга Достоєвського. У романі “Злочин і покарання” ми зустрічаємося не з парадною стороною цього прекрасного міста, а із чорними сходами, облитими помиями, дворами – колодязями, що нагадують душогубку, місто облуплених стін, нестерпної духоти й смороду. Це місто, у якому неможливо бути здорових, бадьорих, повним сил. Він душить і давить. Він – співучасник злочинів, співучасник маячних ідей і теорій. Він свідок кошмарних снів, злочинів, людських трагедій

Особлива увага приділяє Достоєвський не просто опису вбогих інтер’єрів мебльованих кімнат, але також обертає наша увага на заходи й символічні кольори. Так, жовтий колір – символ хвороби, убогості, злиденності життя. Жовті шпалери й меблі жовтого кольору в кімнаті баби – процентщицы, желто від постійного пияцтва особа Мармеладова, жовта “схожа на шафу або на скриню” комірка Раскольникова, удома пофарбовані в жовто – сірий колір, Соня Мармеладова пішла “по жовтому квитку”, жінка – самогубець із жовтою випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, “меблі жовтого відполірованого дерева” у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина

Ці деталі відбивають безвихідну атмосферу існування головних діючих осіб добутку, є провісниками недобрих подій

Однак у романі ми знаходимо й зелений колір, колір “фамільного” мармеладовского хустки. Ця хустка, як хрест, носить Катерина Іванівна, а за нею й Соня Мармеладова. Хустка персоніфікує одночасно страждання, які випадають на частку його власниць, і їхню спокутну силу. Умираючи, Катерина Іванівна вимовляє: “Бог сам знає, як я страждала…”. Відправляючись за Раскольниковым, що йде зізнаватися в злочині, Соня надягає на голову ця хустка. Вона готова прийняти на себе страждання й надолужити цим провину Раскольникова. В епілозі, у сцені переродження, відродження Раскольникова, Соня з’являється в цій же хустці, що змарніла після хвороби. У цей момент зелений колір страждань і надії головних героїв добутку, перемагає жовтий колір хворого Петербурга. У їхніх хворих особах засяяла “зоря оновленого майбутнього”, вони готові сприймати нове життя

Отже, образ Петербурга в романі Достоєвського “Злочин і покарання” символичен. Він є, з одного боку, соціальним тлом, на якому розвертаються події роману, з іншої, є сам діючою особою, співучасником страшного вчинку Раскольникова, а також і його каяття, повернення в мир людей