Романтизм в українській літературі

1. Романтизм як творчий метод і літературний напрям. (Романтизм виник на межі XVIII—XIX ст., спочатку в Німеччині, потім у Франції та літературах інших країн, але в кожній з них мав свої особливості, зумовлені своєрідністю націо­нального буття різних народів. Романтизм суттєво відрізняється від усіх інших стилів. Головними ознаками романтизму є перевага внутрішнього над зовніш­нім, унікального над типовим, чуттєвого над раціональним. Створюються нові жанри: історичний роман, ліро-епічна поема. У поезії домінує асоціативність, багатозначність, піднесеність форми.)

II. Виникнення романтизму в українській літературі. (В українській літературі ро­мантичні твори з’являються наприкінці 20-х років XIX ст.; найбільшої інтен­сивності цей напрям набув у 30-х — на початку 40-х років. Він був запере­ченням бурлеску, вів з ним гостру боротьбу за розширення мистецьких обріїв, повніше використання можливостей національної мови. Український роман­тизм набуває неповторних рис, які не властиві романтизму в літературній тра­диції інших народів. Персонажі романтичних творів — мужні й завзяті герої – патріоти, люди, які досягли внутрішньої гармонії та єдності з природою. Дуже поширеним у творчості романтиків є психологічний паралелізм: людина зо­бражується поруч з природою, з якою вона перебуває у тісному зв’язку. Цей творчий метод надзвичайно тяжіє до історичної тематики, до зображення ге­роїчного минулого українського народу, до змалювання козаків, вершників – лицарів та сліпих лірників-бандуристів.)

1. Представники українського романтизму. (Найвідомішими представни­ками українського романтизму були J1. Боровиковський, М. Шашкевич, П. Гулак-Артемовський, П. Куліш, Є. Гребінка, М. Костомаров, М. Пе­тренко, В. Забіла, А. Метлинський.)

2. Левко Боровиковський — відомий поет-романтик. (Найвище його досяг­нення — 12 романтичних балад, написаних на сюжети українських народ­них переказів. Цими баладами Боровиковський започаткував новий метод в українській літературі — романтизм. Найвідоміша з-поміж інших — ба­лада «Маруся».)

3. Амвросій Метлинський — етнограф і поет. (Амвросій Метлинський увій­шов до історії української культури насамперед як укладач етнографічних збірок, а також автор збірки романтичних віршів «Думки і пісні та ще дещо Амвросія Могили». За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші «Гетьман», «Козача смерть», «Степ», «Смерть бандуриста» — це заклик поета шанувати нашу історію, звичаї й обряди.)

4. Євген Гребінка. (Прославився і своїми майстерними байками, і прозови­ми творами, і лірикою. Всесвітньо відомі його романси «Очи черные, очи страстные», «Ні мамо, не можна нелюба любити» — це твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеніс­тю.)

5. Михайло Петренко — видатний поет українського романтизму. (Провідний

Мотив поезії М. Петренка типовий для романтиків: туга за рідним краєм, сирітство, прагнення відірватися від земної непривітної «буденщини», по­ринути у «високості», пізнати красу світу. Першиіі цикл поезій Петренка має назву «Небо», куди увійшли вірші «Дивлюсь я на небо», «По небу бла­китними очима блукаю» та «Схилившись на руку». Поет-романтик дав ці­каві зразки медитативного жанру (романс, елегія) з характерним для нього невдоволенням дійсністю, пориванням у надземні простори. Поет ширяє десь «над хмарами», він обминає соціальні проблеми, абстрагується від конкретної дійсності. Виразно звучить у поезіях Петренка мотив нездій­сненності особистого щастя в тодішньому суспільстві. Ліричний світ героя протистоїть гнітючій дійсності, яка давить і каїічить людські почуття і по­ривання. Поезії Петренка «Дивлюсь я на небо», «Туди мої очі», «Ходе хви­ля по Осколу» набули чималої популярності, стали народними піснями.)

6. Віктор Забіла — творець пісень і романсів. (В. Забіла виступив зі своїми ліричними піснями в середині 30-х років, коли в українській літературі ще сильні були традиції бурлеску і травестії, але вже голосно заявили про себе романтики. Основне місце в творчості В. Забіли посідає мотив нещасли­вого кохання («Соловей», «Не щебечи, соловейку», «Не плач, дівчино»), а поряд нього — соціальна й правова нерівність («Зовсім світ перевернувся», «Гуде вітер вельми в полі»). Деякі свої твори В. Забіла сам поклав на музи­ку, до декількох підібрав мелодію Т Г. Шевченко, і пішли вони в народ як пісні.)

7. Романтичні традиції у драматургії. (У драматургії романтичні традиції роз­винулися насамперед в історичних п’єсах М. Костомарова «Сава Чалий» та «Переяславська ніч».)

8. П. Гулак-Артемовський та його романтичні батади. (П. Гулак-Артемовський уперше в українській літературі виступив у жанрі романтичної балади. Ба­лади його були принципово новим явищем в історії української літерату­ри: в писемну літературу входила народна мова з різноманітними лірични­ми народнопісенними мотивами. Одна з найвідоміших його романтичних балад — «Рибатка», створена за сюжетом однойменної балади И. В. Гете. Твір вражає читачів колоритом мови, мелодійністю. Сюжет твору несклад­ний: рибалка — молодий парубок — сидить на березі річки й сумує, аж ось з річки випливає дівчина-русалка, яка співає чудову пісню й заворожує хлопця. Рибалка йде за нею у воду й гине.)

III. Значення творчості поетів-романгиків. (Український романтизм уже відійшов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літера­тури. Поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбати про її визнання. Твори цих поетів і досі ці­каві нам, вони чарують нас своєю неповторністю, народнопісенною доверше­ністю.)