Сатиричні образи в романі Івана Тургенєва “Батьки й діти” – Тургенєв Іван

У романі И. С. Тургенєва “Батьки й діти” різнобічно, точно й з неабиякою часткою об’єктивності, як відзначають багато критиків, зображена Росія кінця 50 – х рр. XIX в. з усіма властивими їй проблемами й протиріччями. У цьому добутку ясно відчуваються трагічні мотиви, викликані гіркотою автора, його переживаннями й пошуками виходу із кризи, що постигли Росію напередодні реформи. У романі багато поетичного, сам мову, якою написаний добуток, також дуже поетичний. І при цьому весь тургеневский роман пронизує гостра й ненав’язлива сатира

Роль сатири тут дуже велика. За допомогою точних сатиричних деталей, влучних слів Тургенєву вдалося зобразити представників того або іншого стану

Найбільше явно сатиричні мотиви проступають у зображенні життя побуту поміщиків, представників, як вони самі себе називали, “передового й освіченого класу, опори держави”. Сам Тургенєв писав, що спеціально взяв передових, утворених дворян, щоб показати, що “якщо вершки погані, що ж молоко”.

Справді, Микола Петрович і Павло Петрович Кірсанови – культурні й шляхетні люди. Вони співчувають ліберальним поглядам. Дотримуючись демократичних переконань, Кірсанови звільнили селян від панщини, “посадили їх на оброк”. Але вони додають: “Але без відчутних для себе витрат”. Ця фраза виявляє всю показну сутність цих перетворень. Занадто відверто Кірсанови любуються собою. Зробивши добру справу, ці люди вже вважають себе “благодійниками роду людського”. Павло Петрович любить порассуждать про російських селян, але при зустрічі з ними він “морщиться й нюхає одеколон”. Він оточив собі англійськими речами й книгами. Кірсанов тлумачить про аристократизм, але весь його аристократизм полягає в костюмі англійського фасону й у витончені словах

Ще одна причина всіх ліберальних устремлінь Кірсанових полягає в тім, що вони щосили намагаються не відстати від часу, гаряче цікавляться тим, які книги читає зараз молодь. У цих спробах вони виглядають досить комічно. Дуже яскраво талант Тургенєва – Сатирика проявляється в сцені суперечки Павла Петровича з Базаровым. Справді, Кірсанов тлумачить про Росію, про “російську ідею”, але вживає при цьому величезна кількість іноземних слів. Він з пафосом говорить про суспільне благо, про служіння Батьківщині, але сам сидить сложа руки, задовольнившись ситим і спокійним життям. При сатиричному зображенні Кірсанова Тургенєв прибігає до протиставлення його поводження поводженню Базарова. Якщо Базарів спокійний і холоднокровний, то Павло Петрович “рветься в бій”. У рішучий момент суперечки він “возопил”. Такі дрібні деталі допомагають нам краще зрозуміти, розглянути людини. І ми вже не дивуємося тому, що наприкінці роману Павло Петрович залишає Росію назавжди, і тільки попільниця у вигляді мужицького постола нагадує про те, що він колись називався росіянином людиною

Іронічне відношення до себе викликає й Аркадій Кірсанов. Слабкий і безхарактерний, він легко піддається впливу сильних людей (Базарова, Одинцовій). Благоговіючи перед своїм учителем, Аркадій з насолодою заперечує авторитети. Він робить це “із чужого голосу”, не зауважуючи, таким чином, внутрішнього протиріччя у своєму поводженні. Він належить до розряду людей, “вічно опікуваних і вічно що не зауважують над собою опіки” (Д. И. Писарєв).

При зображенні Миколи Петровича Кірсанова й батьків Базарова сатира трохи зм’якшується, якщо не відсутній зовсім. Очевидно, що тихі дідки Базаровы викликають в автора симпатію, а Микола Петрович і зовсім як би “списаний” з Тургенєва (“Микола Петрович – це я”).

Сатирично зображує автор і духівництво. Докладно описана в романі сцена обіду в Базаровых, на який був запрошений місцевий сільський священик. Це величезний, бородатий “здоровань”, що любить добре випити, закусивши солоними “груздочками”, не зовсім пристойно пожартувати. Він не вважає все це гріхом і, не соромлячись, віддається розпусного мирського життя. Помітимо, що ніхто із присутніх на обіді в загальному – те й не проти цього

Не щадить автор і самого Базарова. Євгеній уїдливо озивається про романтиків, але, залишившись один, усвідомить романтика в самому собі. Він сміється над Миколою Петровичем Кірсановим, що грає на віолончелі. Але автор говорить нам про те, що музика, дійсно, була дуже гарна й “медом розливалася” по саду. Правда, сатира тут не так відчутна. Занадто вже могутній і притягальний образ Базарів. Але явна сатира звучить на адресу Базарова після його розмови з мужиком. Він, Базарів, як і багато молодих людей революційних поглядів, думав, що знає мужика. І не відає, що мужик – те приймає його за “блазня горохового” і впевнений, що пан його не розуміє

Неприйняття нігілізму виразилося в сатиричних образах Ситникова й Кукшиной. Своєю тупістю вони тільки опошляють ідеї, які проповідує Базарів

Кукшина зустрічає гостей у брудному платті. Вона одягнена так само безглуздо й неохайно, як і її прислуга. Ще більш неприємний Ситників. Мова цих “нігілістів” дурна й нескладна, напхана безглуздими гаслами. Вони не говорять, а викрикують слова. Ситників і Кукшина так сатирично зображені, що волею – неволею починаєш випробовувати до них неусвідомлена й невідворотна відраза

Таким чином, авторові добре вдалося зобразити дворянство як консервативну, далеку всьому новому силу, силу, за якої минуле, і юрбу “дрібних людишек”, здатних опошлити будь – яку ідею. За допомогою сатиричних прийомів Тургенєв також виражав і своє відношення кперсонажам.

Незважаючи на те, що роль сатирика для Тургенєва незвична (ніяк, читачеві більше був знаком Тургенєв – Пейзажист, художник тонких щиросердечних поривів), він зумів у цьому добутку (новому для нього сатиричному досвіді) відбити те, що не бачили або не зауважували інші, і вказати на ті недоліки, які, на його погляд, були занадто істотні, щоб про неї мовчати