Народ і його роль у трагедії “Борис Годунов” Олександра Пушкіна – Пушкін Олександр

Олександр Сергійович Пушкін найчастіше використовував у своїй творчості самі гострі й драматичні сторінки в російської історії. У трагедії “Борис Годунов” він відтворив “минуле століття у всій його істині”. Поет вдало досяг небачених кульмінацій у мистецтві драми… Персонажі цієї трагедії історично достовірні, діють і міркують у відповідності зі своєю епохою й вдачами

Борис Годунов описаний Пушкіним всебічно й вичерпно. Це чудовий батько, що прагне дати щастя рідним дітям, праведний і уважний владар, що міркує про благо народному, однак отчого ж повсюдно він зазнає поразки? Ні удачі й щастя його дітям:

Я, може бути, прогневал небеса,

Я счастие твоє не міг улаштувати

Безвинна, навіщо ж ти страждаєш?

Бєлінський відзначив, що вже в першій сцені трагедії “і історично й поетично вірно змальований характер Шуйского”. Це глава боярської групи, нащадок питомих князів “Рюриковой крові”. Він сам не ладь зайняти престол московських царів, що звільнився після смерті пануючи Федора. Але Шуйский відмінно розуміє, що без допомоги народу домогтися своєї мети він не може, і тому пропонує Воротынскому “народ мистецьки хвилювати”. Але коли Борис вибраний, Шуйский перетворюється в “лукавого царедворця”. Борисові він виражає свою відданість, але повністю розділяє заколотні прагнення Панаса Пушкіна. Шуйский – типовий придворний, “ухильний, але сміливий і лукавий”.

У трагедії виведені й інші бояри: боязкий і простуватий Воротынский; справжній виразник боярських поглядів Панас Пушкін; Гаврила, що перейшов на сторону Самозванця, Пушкін, предок поета, Голіцин, Масальский і інші. Ці образи в трагедії Пушкіну були необхідні, щоб показати взаємини пануючи й бояр, що править класу й народу

Переносячи дію трагедії в Польщу, Пушкіна зображує й феодальну польську аристократію: Мнишека, Вишневецкого й інших. Велика увага приділена Марині Мнишек. “Мармурова німфа”, холодна красуня, Марина честолюбна, зарозуміла, хитра. Не почуття любові, а спрага стати московською царицею керує нею, коли вона дає згоду стати дружиною Самозванця

У самому повітрі витає обвинувачення, що Годунов – убивця царевича Дмитра. Бояри не зважуються висловити це паную, їм їсти що втрачати, вони хочуть будь – якими засобами врятувати свої привілеї, місництво, близькість ктрону.

У народі ж постійно бродить невдоволення своїм приниженим положенням, підпорядкованістю вся й усім. Часом воно виливається в бунти, що закінчуються нічим. Правителі вміють вчасно зупинити народ, улестити його не стільки дійовими заходами, скільки сиюминутными подачками й обіцянками. Шуйский дуже добре пояснює Борисові сутність народу

Пушкін показує, що справжня причина загибелі Бориса полягає в тих силах, які повстали проти нього. Тут перше й основне місце належить народу. Народ і є головним героєм трагедії Пушкіна. Народу в композиції трагедії відведене центральне місце: народ з’являється на самому початку трагедії, він же й завершує її, уже після смерті Бориса й до вступу в Москву Самозванця; останній після сцени в лісі далі в трагедії вже не з’являється. Не окремі герої (Борис і Самозванець), а саме народ завершує трагедію

Народ творець історії, справжня основа держави. Без підтримки народу неспроможні й царі, і бояри. Народ підтримав обрання Бориса на престол, а коли відвернувся від нього, Борис загинув. Народ забезпечив перемогу й Самозванцеві. Міць народу безмежна

У народі живе невигубне прагнення до волі, до боротьби з тиранією. Народ – Це заколотна стихія, завжди схильна до повстання проти своїх гнобителів. Панас Пушкін переконано заявляє Шуйскому: “Спробуй Самозванець їм пообіцяти стародавній Юр’єв день, так і піде потіха”. Розумний Басманов говорить Борисові: “Завжди народ до смятенью таємно схильний”.

Сила народу – у властивій йому високій моральній чистоті, у відразі до злочинів. Він не може простити Борисові вбивства дитини. Народ не може простити й Самозванцеві загибелі вдови й сина Годунова. Так народ виступає як грізний суддя беззаконь і злочинів царської влади

Пушкін на матеріалі історії XVII століття дає відповідь на найважливіші питання своєї сучасності. Наближалося повстання декабристів; їхня слабість була в тім, що вони діяли у відриві від широких народних мас

Перевершуючи сучасних йому істориків і письменників геніальним чуттям великого поета, наближаючись до нашого розуміння ролі народу в історії, Пушкіна показує й величезну силу народу, і історично обумовлену слабість його в той час – на початку XVII століття. Скинути тиранів народ може, але забезпечити собі благо й волю, скористатися в народних інтересах своєю перемогою він не в змозі. Причина цього – темрява, політична несвідомість народної маси. Користуючись цією темрявою народу, політикові творять царі й бояри, а не народ; плоди народної перемоги вони привласнюють собі. Пушкіна чітко це показує й у перших сценах трагедії (“Червона площа”, “Дівоче поле”), і в заключній сцені

Народ у драмі зображений у русі, у формуванні моральної самосвідомості. Сцена першої появи народу на Червоній площі запрошує задуматися про окремий острах загальнонародної маси, очутившейся без вінценосця:

Про боже мій, хто буде нами правити?

Про гору нам!

У наступному акті – на Дівочому полі – народ молить Бориса встати на престол. Однак це відбувається за вказівкою бояр: “Те відають бояри”. Як ми бачимо з реплік, якими перекидаються расположившиеся в цьому місці, істотна частка народної маси абсолютно байдужна до вибору государя. Для неї це попросту занятное подання

У висновку драми народ уже іншої: він самостійно бере активну участь у що відбувається, не танучи власної ненависті до монархового будинку