Російське дворянство в повістях Олександра Пушкіна «Дубровский» і «Капітанська дочка» – Пушкін Олександр

Суспільно – політична ситуація в Росії після війни 1812 року може бути охарактеризована як момент, коли основною, вирішальною силою суспільства стає дворянство. Саме кращі представники дворян, люди, що пройшли шлях зближення з народом під час Вітчизняної війни, виходять на Сенатську площу 14 грудня 1825 року. Але чи всі дворяни гідні свого суспільного становища? Це питання займає багатьох письменників початку століття. Досить згадати п’єсу Грибоєдова «Горі від розуму» і зображене в ній фамусовское суспільство, щоб зрозуміти, що багато дворян прагнули лише до особистого благополуччя

Аналізує проблему дворянства й великий російський письменник А. С. Пушкін. Він виробляє свій, особистий погляд на цю тему, зв’язаний, багато в чому, з фактами біографії Пушкіна й з його відношенням до сьогодення й майбутнього Росії. У вірші «Мій родовід» Пушкін іронізує над новими російськими дворянами, які зайняли високі пости в державі завдяки інтригам і двірським переворотам. Справжніми дворянами, тими, хто гідний носити це звання, Пушкін уважає людей, що належать до древніх дворянських родів. У родинах цих людей збереглися високі подання про честь і достоїнство, а саме це, на думку письменника, повинне становити основу дворянської шляхетності

B повести «Дубровский» Пушкін описує двох поміщиків: Дубровского й Троекурова. Колись вони були друзями, але смішний випадок стає причиною їхньої сварки. Троекуров представлений у повісті жорстокою людиною, що не зупиняється ні перед чим ні в задоволеннях, ні в помсті. Але в якийсь момент він зіштовхується з молодим Дубровским. Владимир не здатний примиритися з образою, нанесеною його родині, і починає мстити. У повісті він представлений як романтичний розбійник, що вершить свій суд над несправедливістю, що панує у світі. Дубровский стає захисником простих людей і справжньою грозою дня поміщиків. Не дивно, що селяни називають його батьком і годувальником

Якщо образ молодого Дубровского зв’язаний, скоріше, з романтичною традицією шляхетного розбійника, те Гринев, головний герой повести «Капітанська дочка», – образ набагато більше глибокий. Пушкіна не випадково: робить оповідачем, свідком подій пугачевского бунту дворянина. Герой виявляється у двоїстій ситуації: він засуджує й не приймає повстання, але разом з тим він же змушений свідчити про гуманність, справедливість і великодушність Пугачова

Пушкін наділяє Гринева чудовими моральними якостями. Він добрий, чесний і шляхетний, і ці риси письменник зв’язує з походженням героя. Батько Петра не дуже піклується про утворення сина, але з дитинства прищеплює йому основний життєвий принцип: «Бережи честь змолоду».

Юному Гриневу чужо стереотипне відношення до селянського бунту. З одного боку, він уважає соратників Пугачова злочинцями, але в той же час він вірить своїм почуттям і бачить глибину душі селянського царя. Не випадково в повісті підкреслюється, що оренбурзький губернатор викликає в героя презирство, а Пугачов – замилування. Головне випробування для Гринева полягає в тому, що він ставиться в ситуацію вибору між боргом і почуттям. Як дворянин, він не може переступити через свої подання про честь і залишається вірний принесеній присязі навіть у тій ситуації, коли на карту ставиться його життя. Згадаємо сцену страти або сцену звільнення Маші. Офіцер, покликаний присягою втихомирювати бунт, він вірний боргу. І ми бачимо, що Петро Гринев дійсно не упустив своєї офіцерської честі. На пропозицію Пугачова служити йому вірою й правдою Гринев із твердістю відмовляє, тому що присягав государині – імператриці

Такий герой, безумовно, близький Пушкіну. Антиподом Гринева в повісті є Швабрин. Ця людина ніколи не була моральним, і це ми бачимо в епізодах, присвячених взаєминам героїв з Машею Миронової. Але поводження Швабрина під час пугачевского бунту вже не залишає сумнівів: ця людина безчесна й безпринципний. Заради власної вигоди він з легкістю переходить із одного табору в інший і навіть посла поразки повстання намагається оббрехати Гринева.

Отже, ми бачимо, що багато героїв – дворяни описані Пушкіним з надзвичайною теплотою, оскільки він, будучи близьким другом декабристів, зв’язував із кращою частиною дворянства свої надії на світле майбутнє Росії. Але письменник – реаліст бачить і інших дворян, які легко розстаються зі своїми поданнями про честь і борг