Аналіз фінальної глави поеми Блоку «Дванадцять» – Блок А. А

У поемі «Дванадцять» Блок хотів домогтися правдивого зображення післяреволюційного часу з усіма його контрастами, сум’яттям, плутаниною. В 12 – й главі змішання інтонацій досягає свого апогею: тут присутні відгомони всіх ритмів, що звучали в поемі, узагальнених літературним, книжковим по стилі фіналом. Подих «Дванадцяти» як би вбирає в себе увесь світ, і з гаданої хаотичності складається живаючи картина епохи

Перший рядок глави насторожує: «…Удалину йдуть державним кроком…» По поемі нам відомо, з кого складається загін дванадцяти червоногвардійців. Їм «на спину б треба бубновий туз!», тобто це бандити. Однак вони «ідуть державним кроком». Фраза зближає державу, державу зі злочинцями. Але можливо, автор хотів виразити ту думку, що для створення нової світової держави необхідна влада, сила, державність, здатні захистити й зміцнити вже завойоване

Наступний рядок одна із самих спірних у добутку: «Хто ще там? Виходи!» Кого ж бояться «дванадцять», хто той безіменний, котрий махає червоним прапором, хто «ходить випадним кроком, ховаючи за всі вдома»? Чи можна погодитися з думкою, що ця присутність Ісуса Христа інтуїтивно почувають червоногвардійці, із тривогою кидаючи в чорність ночі безмовні питання: «Агов, відгукнися, хто йде?..» У відповідь їм «тільки хуртовина довгим сміхом заливається в снігах».

Напевно, якщо й сприймати образ Христа як ворожий, то в етичному змісті. Так, він, дійсно, являє загрозу воскресіння таких скинутих новою мораллю понять, як гріх, совість, каяття. І щодо цього звучним постійним рефреном «Революцьонный тримаєте крок!» виглядає як заклинання. Епітетом «незримий» стосовно образа ворога підкреслюється, що він не належить до миру матеріальному. У поемі не показано, з ким треба воювати червоногвардійцям, не з буржуєм же, що «у комір укутав ніс», і не з паршивим псом:

Відв’яжися ти, шолудивий,

Я багнетом пощекочу!

Старий мир, як пес паршивий,

Провалися – поколоброджу!

Явно, що перераховані образи не народжують у героїв страху. А небезпекою в цьому контексті стає Той, Хто тривожить душі героїв Своїми заповідями. Сорвавшееся з губ одного з «дванадцяти» «Спасі» змушує «товаришів» буквально здригнутися: «Петька! Агов, не забріхуйся!» І знову як загороджувальна змова звучить: «Крок тримай революцьонный!» Герої відчувають страх перед Тим, Чий пильний погляд вони на собі постійно відчувають, Кого бояться побачити за кожним заметом: «Хто в заметі – виходи!..» Ісус зійшов на землю, щоб урятувати її від «дванадцяти», спробувати розбудити тих, хто перебуває в духовної спячке, попередити від растоптания Святу Віру й Святу Русь. Він ворог червоногвардійців, і це його вони так бояться протягом усього дії поеми, викрикуючи для підтримки власного духу:

– Хто там ходить випадним кроком?..

– Хто там махає червоним прапором?..

– Хто ще там?

Виходи?..

Саме від страху палять герої зі своїх гвинтівок у Святу Русь, а фіналі поеми – і в самого Добродії:

Трах – Тах – Тах!

Трах – Тах – Тах…

Але тоді виникає питання, чому Ісус іде «спереду – із кривавим прапором», символом революції? Правда, про цьому добре сказав М. Волошин: «Червоний прапор у руках у Христа? У цьому немає ніякої блюзнірської двозначності. Кривавий прапор – це новий хрест Христа, символ його теперішніх розп’ять».

Фігуру Христа трактували як символ революціонера, символ майбутнього, язичеського Христа, старообрядницького «сжигающего» (ім’я «Ісус», а не «Ісус» було саме в розкольників), як надлюдини, як втілення Вічної Жіночності, як Христа – Художника… І дотепер, як і на початку століття, одні бажають бачити на чолі не Христа, а Леніна, а почуття віруючих ображає явище Христа «під кривавим прапором» поперед всіх тих, хто персоніфікує безбожну революцію. Поет і сам точно не може пояснити роль Ісуса: «Що Христос іде перед ними – безсумнівно… страшно те, що знову Він з ними… а треба Іншого…». Виникає відчуття, що Блок дійсно вслухувався в «музику революції», намагаючись у цьому гулі почути одкровення, записати голос, а усвідомлення змісту почутого повинне було прийти пізніше. У його щоденниках немає записів, що випереджають створення поеми, а є тільки зроблені вже після її написання спроби осмислити, пояснити виникнення образа Христа.

Що значить слово «спереду» – на чолі загону або вдалині від нього, на відстані? Може бути, така неоднозначність тлумачення виникла, тому що Блок сам не знав відповіді? Він сліпо віддався стихії натхнення, стихії часу й запитував себе: «Чому – Він? Не знаю… Придивлюся – і бачу, що Он…». Це «придивлюся» відповідає тому, що хуртовина, що «Не видать зовсім один одного / За чотири за кроку!». Тому Він здається авторові те «маленьким, зігнутим», а те раптом – через кілька слів у щоденнику – уже «величезним…».«Трагедія художника» складалася в неможливості знайти адекватний образ для вираження обуревавших його думок і почуттів. Знаменна й антитеза: «За – голодний пес <…> Спереду – Ісус Христос». Рима підкреслена синтаксичним паралелізмом, що виділяє споконвічне протиставлення Сатани й Бога

Як усяке істинно великий твір мистецтва, поема «Дванадцять» завжди буде інтерпретуватися по – різному, відкривати нам всі нові й нові свої грані. Це обумовлено й тим, що через конкретні образи й прикмети часу автор торкнувся найширших філолофсько – історичних і морально – етичних проблем, освітлених загравою революції. І фінал поеми з її образом, що вінчає, Ісуса Христа залишає в нас надію на порятунок, на присутність того чуда, що дозволяє жити далі, незважаючи на всі трагедії часу