Бунт головного героя роману Джерома Сэлинджера “Над прірвою в житі” – Сэлинджер Джером

“Над прірвою в житі” – центральний добуток прози Сэлинджера, над яким автор працював ще під час війни. Перед нами Америка початку 50 – х років, тобто післявоєнного часу, настроям якого відповідає психологічна атмосфера роману

Сэлинджер вибирає форму роману – сповіді, саму експресивну з можливих романних форм. Сімнадцятилітній Холден Колфилд, головний герой оповідання, перебуваючи на лікуванні в санаторії для нервових хворих, розповідає про те, що з ним відбулося біля року тому назад, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить читача з героєм у момент гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишніми виявилося для Холдена нестерпним. Зовні цей конфлікт обумовлений декількома обставинами. По – перше, після багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають за неуспішність із Пэнси, привілейованої школи, – йому має бути нерадісний шлях додому, у Нью – Йорк. По – друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: по неуважності він залишив у метро спортивне спорядження своїх товаришів, і цілій команді ні із чим довелося вертатися в школу, оскільки неї зняли зі змагань. По – третє, Холден сам дає всякі підстави для складних взаємин з товаришами. Він дуже соромливий, уразливий, нелюб’язний, найчастіше буває просто грубий, намагається дотримуватися глузливого, заступницького тону в розмові стоварищами.

Однак Холдена найбільше гнітять не ці особисті обставини, а дух, що панує в американському суспільстві, загального обману й недовіри між людьми. Його обурює “показуха” і відсутність самої елементарної людяності. Навкруги обман і лицемірство, “липа”, як сказав би Холден. Брешуть у привілейованій школі в Пэнси, заявляючи, що в ній “з 1888 року виковують сміливих і шляхетних юнаків”, насправді виховуючи самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй перевазі над навколишніми. Бреше вчитель Спенсер, запевняючи Холдена, що життя – рівна для всіх “гра”. “Гарна гра!.. А якщо потрапити на іншу сторону, де одні мазилы, – яка вуж отут гра?” – міркує Холден. Для нього спортивні ігри, якими так захоплюються в школах, стають символом поділу суспільства на сильні й слабких “гравців”. Осередком найстрашнішої “липи” юнак уважає кіно, що представляє собою втішливі ілюзії для “мазил”.

Холден важко страждає від безвихідності, приреченості всіх його спроб побудувати своє життя на справедливості й щирості людських відносин, від неможливості зробити її осмисленої й змістовної

Найбільше на світі Холден боїться стати таким, як всі дорослі, пристосуватися до навколишньої неправди, тому він і повстає проти “показухи”.

Випадкові зустрічі з попутницею в поїзді, із черницями, бесіди з Фиби переконують Холдена в хиткості позиції “тотального нігілізму”. Він стає терпимее й рассудительнее, у людях він починає виявляти й цінувати привітність, привітність і вихованість. Холден учиться розуміти життя, і його бунт здобуває логічне завершення: замість втечі на Захід Холден і Фиби залишаються в Нью – Йорку, тому що тепер Холден упевнений, що бігти завжди легше, ніж залишитися й відстоювати свої гуманістичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але вже твердо переконаний, що “чоловік один не може” жити