Зображення війни 1812 року в романі Лева Толстого «Війна й мир»

Лев Миколайович Толстой заперечував війну, гаряче сперечався з тими, хто знаходив у ній красу жаху. При описі війни 1805 року Толстой виступає як письменник – пацифіст, але при зображенні війни 1812 року автор переходить на позиції патріотизму

Війна 1812 року з’являється в зображенні Толстого як війна народна. Автор створює безліч образів мужиків, солдат, судження яких у сукупності становлять народне світовідчування. Купець Ферапонтов переконаний, що французів не пустять у Москву, «не повинні», але, довідавшись про здачу Москви, він розуміє, що «зважилася Расея!». А якщо вже Росія гине, то нема чого рятувати своє добро. Він кричить солдатам, щоб забирали його товари, аби тільки нічого не дісталося «дияволам». Мужики Карпо й Улас відмовилися продавати сіно французам, взяли в руки зброя й пішли в партизани. У період тяжких випробувань для Батьківщини «справою народним», загальним стає захист Батьківщини. Всі герої роману перевіряються із цієї сторони: чи одушевлені вони всенародним почуттям, чи готові на подвиг, на високу жертву й самовідданість

У любові до Батьківщини, патріотичному почутті рівний князь Андрій Болконский і солдати його полку. Але князь Андрій не тільки одушевлений загальним почуттям, а й уміє сказати про нього, аналізувати його, розуміє загальний хід справ. Настрій усього війська перед Бородінським боєм саме він у стані оцінити й визначити. Самі численні учасники величної події діють по тому ж почуттю, і навіть не несвідомо, – просто вони дуже небагатослівні

«Солдати в моєму батальйоні, чи повірите, не стали горілку пити: не такий день, говорять», – от і все, що чує князь Андрій про солдатів від батальйонного командира Тимохіна. Пьер Безухов цілком розуміє зміст «неясних» і теж занадто коротких слів солдатів: «Всім народом налягти хочуть, одне слово – Москва. Один кінець зробити хочуть». Солдати виражають упевненість у перемозі, готовність умерти за Батьківщину

В «Війні й світі» створюються як би два ідейних центри: Кутузов і Наполеон. Думка про розвінчання Наполеона виникла в Толстого зв’язку з остаточним з’ясуванням характеру війни 1812 року як справедливої війни з боку росіян. Образ Наполеона розкривається Толстим з ПОЗИЦІЙ «думки народної». С. П. Бичків писав: «У війні з Росією Наполеон виступав у ролі загарбника, стремившегося поневолити російський народ, він був непрямим убивцею багатьох людей, ця похмура діяльність і не давала йому, по думці письменника, права на велич». «Круглий живіт», «жирні стегна коротких ніг», «біла пухка шия», « коротка фігура, щопотовстіла,» із широкими, «товстими плечима» – от характерні риси зовнішності Наполеона. При описі ранкового туалету Наполеона напередодні Бородінського бою Толстої підсилює викривальний характер первісної портретної характеристики імператора Франції: «Толста спина», «оброслі жирні груди», «випестуване тіло», «опухла й жовте» особа, «товсті плечі» – всі ці деталі малюють людини, далекого від трудового життя, що розжиріло, глибоко далекого основам народного життя

Наполеон був егоїстично самозакоханою людиною, самовпевнено що считали, що весь всесвіт кориться його волі. Люди для нього не представляли інтересу. Письменник з тонкою іронією, що іноді переходить у сарказм, викриває претензії Наполеона на світове панування, його постійне позування для історії, його акторство. Наполеон увесь час грав, у його поводженні й словах не було нічого простого й природного. Це виразно, показано Толстим у сцені милування Наполеона портретом сина на Бородінське поле

Зрозуміло, це було чисте акторство. Він не виражав тут щирих почуттів «отеческой ніжності», а саме позував для історії, лицедействовал. Ця сцена яскраво розкриває самовпевненість Наполеона, що думало, що із заняттям Москви буде скорені Росія й здійсняться його плани завоювання світового панування

Як гравця й актора письменник зображує Наполеона й у ряді наступних епізодів. Напередодні Бородіна Наполеон вимовляє: «Шахи поставлені, гра почнеться завтра». У день битви після перших гарматних пострілів письменник зауважує: «Гра почалася». Далі Толстой доводить, що ця «гра» коштувала життя десяткам тисяч людей. Так розкривався кривавий характер воєн Наполеона, стремившегося поневолити увесь світ

«Війна – не «гра», а пекуча потреба», – думає князь Андрій. І в цьому полягав принципово інший підхід до війни, виражалася точка зору мирного народу, змушеного узятися до зброї при виняткових обставинах, коли над батьківщиною нависла погроза поневолення

Злитість із народом, єднання із простими людьми робить Кутузова для письменника ідеалом історичного діяча й ідеалом людини. Він завжди скромний і простий. Виграшна поза, акторство йому далекі. Кутузов напередодні Бородінського бою читав сентиментальний французький роман мадам Жанлис «Лицарі Лебедя». Він не хотів здаватися великою людиною – він був ім. Поводження Кутузова природно, автор постійно підкреслює його старечу слабість. Кутузов у романі – виразник народної мудрості. Сила його в тім, що він розуміє й добре знає те, що хвилює народ, і діє згідне цьому. Правота Кутузова в його суперечці з Бенигсеном на раді у Филях як би підкріплюється тим, що на стороні «дідуся» Кутузова симпатії селянської дівчинки Малаши.

«Джерело надзвичайної сили прозріння в зміст явищ, що відбуваються, – говорить Толстой про Кутузова, – лежав у тім народному почутті, що він носив у собі у всій чистоті й силі його. Тільки визнання в ньому цього почуття змусило народ такими дивними шляхами його, у немилості старого, що перебуває, вибрати, проти волі пануючи, у представника народної війни».

Толстой створює яскравий образ невтомного партизана, мужика Тихона Щербатого, що пристало до загону Денисова. Тихін відрізнявся богатирським здоров’ям, величезною фізичною силою й витривалістю. У боротьбі із французами він проявляє спритність, відвагу й безстрашність. Характерна розповідь Тихона про те, як на нього накинулися чотири французи «зі шпажками», а він на них пішов із сокирою. Це перегукується з образом француза – фехтувальника й російського, що орудує кийком. Тихін і є художня конкретизація «дрюка народної війни». Лідія Дмитрівна Опульская писала: «Тихін – образ цілком ясний. Він як би персоніфікує собою ту «дрюк народної війни», що піднялася й зі страшною силою гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала. Платон Каратаев – втілення «усього російської, доброї й круглого», патріархальності, смиренності, непротивлення, релігійності – всіх тих якостей, які так цінував Лев Миколайович Толстой у російського селянства

Народному патріотизму Толстої протиставляє лжепатриотизм світської знаті, основна мета якої – ловити «хрести, рублі, чини». Патріотизм московських аристократів полягав у тім, що вони замість французьких блюд їли росіяни щи, а за французькі слова призначали штраф. Вигляд Олександра I у толстовському зображенні непривабливий. Риси лукавства й лицемірства, які були властиві «вищому світлу», проявляються й у характері пануючи. Особливо яскраво вони видні в сцені приїзду государя в армію після перемоги над ворогом. Олександр містить Кутузова в обійми, бурмочучи при цьому: «Старий комедіант». С. П. Бичків писав: «Ні, не Олександр I був «рятівником батьківщини», як це тщились зобразити казенні патріоти, і не серед наближених царя треба було шукати щирих організаторів боротьби з ворогом. Навпроти, при дворі, у найближчому оточенні пануючи, існувала група відвертих пораженців на чолі з великим князем і канцлером Румянцевим, що боялася Наполеона й стояла за висновок з ним миру».

«Солдатом бути, просто солдатом», – із захватом думає Пьер. Характерно, що й солдати, хоч не відразу, але охоче прийняли Пьера у своє середовище й прозвали «наш пан», як Андрія «наш князь». Пьер не може стати «просто солдатом», крапелькою, що зливається з усією поверхнею кулі. Свідомість своєї особистої відповідальності за життя всього земної кулі невигубне в ньому. Він гаряче думає про те, що люди повинні отямитися, зрозуміти всю злочинність, всю неможливість війни. Цю думку проповідує Л. Н. Толстой, вкладаючи її у вуста одного з улюблених героїв. Так само думаємо й ми, читачі, що живуть у двадцять перших століть