Аналіз вірша Буніна «Самітність»

Даний вірш починається з опису пейзажу. Перед очами читача спливає похмура картина. На початку першого рядка присутня многосоюзие (И вітер, і дощик, і імла), воно допомагає читачеві відчути й холод і темряву. “Над холодною пустелею води” ще більше підсилює це відчуття

Читаючи перші рядки, починаєш розуміти, як сприймає цей мир автор. Безжиттєвість зовнішнього миру показана оксюмороном “життя вмерло” , але в героя вірша залишається надія, виражаючи це в у фразі “слово до весни”, що повторюється при переході із третьої в четвертий рядок. також цю фразу можна побачити в другій строфі, але тут вона має інше значення, тут говориться про почуття героя вірша. Однак ця фраза однаково є тяжкою для героя й виражає його безрадісне майбутнє існування

У третьому рядку читач представляє пейзаж, що вже відрізняється від пейзажу в першому рядку. Іде, як би збільшення обставин. Дощик з першого пейзажу перетворюється в дощ, а імла стає сірою тьмою. Почуття ліричного героя також змінюються: якщо спочатку герой випробовував холод і темряву, те зараз ми бачимо, як герой переживає вже свій щиросердечний біль

Ліричний герой стає нещасним. Всі його переживання показані показані протягом усього вірша. І чим сильніше привязывается герой до своєї улюбленого, тим далі віддаляється вона від нього. Автор вірша показує зміну почуттів героя за допомогою спеціальних антонімів, а саме: стала здаватися дружиною – став чужий, зріднився – розлюбила

У цьому вірші герой намагається зрозуміти суть що відбувається, але він не в силі його змінити, це показано в безособових реченнях – “мені боляче”, “мені темно”, “мені крикнути хотілося”. Герой не в силі підкорити своєму контролю над тим, що діється в його навколишньому світі, точно так само, як і не має можливості змінити погоду.