Короткий зміст Хмари Аристофан

Хмари

В Афінах самим знаменитим філософом був Сократ. За свою філософію він потім поплатився життям: його залучили до суду й стратили саме за те, що він занадто багато чого ставив під сумнів, розкладав (нібито) вдачі й цим послабляв державу. Але до цього було поки ще далеко: спершу його тільки вивели в комедії. При цьому приписали йому й таке, чого він ніколи не говорив і не думав і проти чого сам сперечався: на те й комедія.

Комедія називалася «Хмари», і хор її складався із Хмар – покривала, що розвіваються, і чомусь довгі носи. Чому «Хмари»? Тому що філософи раніше всього стали замислюватися, із чого складається вся різноманітна безліч предметів навколо нас. Може бути, з води, що буває й рідкої, і твердої, і газоподібної? або з вогню, що увесь час рухається й міняється? або з якоїсь «невизначеності» ? Тоді чому б не із хмар, які щохвилини міняють обриси? Стало бути, Хмари – це і є нові боги нових філософів. До Сократа це відносини не мало: він саме мало цікавився походженням світобудови, а більше – людськими вчинками, гарними й дурними. Але комедії це було однаково.

Людські вчинки – теж справа небезпечне. Батьки й діди не замислювалися й не міркували, а змолоду твердо знали, що таке добре й що таке погано. Нові філософи стали міркувати, і в них начебто б виходило, начебто логікою можна довести, що гарне не так вуж добре, а погане зовсім не погано. От це й турбувало афінських громадян; от про цьому й написав Аристофан комедію «Хмари».

Живе в Афінах міцний мужик по ім’ю Стрепсиад, а в нього є син, молодий чепурун: тягнеться за знаттю, захоплюється стрибками й розоряє батька боргами. Батькові й спати невмоготу: думки про кредиторів гризуть його, як блохи. Але дійшло до нього, що завелися в Афінах якісь нові мудреці, які вміють доказами неправду зробити правдою, а правду – неправдою. Якщо повчитися в них, те, може бути, і вдасться на суді відбитися від кредиторів? І от на старості років Стрепсиад відправляється вчитися.

От будинок Сократа, на ньому вивіска: «Мыслильня». Учень Сократа пояснює, якими тут займаються тонкими предметами. От, наприклад, розмовляв учень із Сократом, куснула його блоха, а потім перестрибнула й куснула Сократа. Чи далеко вона стрибнула? Це як уважати: людські стрибки ми міряємо людськими кроками, а блошині стрибки треба міряти блошиними. Довелося взяти блоху, віддрукувати її ніжки на воску, виміряти її шажок, а потім цими шажками вымерить стрибок. Або от ще: дзижчить комар гортанню або задницей? Тіло його трубчасте, літає він швидко, повітря влітає в рот, а вилітає через зад, от і виходить, що задницей. А це що таке? Географічна карта: геть подивися, цей кружок – Афіни. «Дарма не повірю: в Афінах що ні крок, то сперечальники й крючкотворы, а в кружку цьому жодного не видно».

От і сам Сократ: висить у гамаку над самої крышею. Навіщо? Щоб зрозуміти світобудову, потрібно бути ближче до зірок. «Сократ, Сократ, заклинаю тебе богами: навчи мене таким мовленням, щоб боргів не платити!» – «Якими богами? у нас боги нові – Хмари». – «А Зевс?» – «Навіщо Зевс? У них і грім, у них і блискавка, а замість Зевса їх жене Вихор». – «Як це – грім?» – «А от як у тебе дурне повітря в животі буркоче, так і в хмарах буркоче, це і є грім». – «А хто ж карає грішників?» – «Так хіба Зевс їх карає? Якби він їх карав, несдобровать би й такому – те, і такому – те, і такому – те, – а вони ходять собі живехоньки!» – «Як же з ними бути?» – «А мова на що? Навчися переспоривать – от і сам їх покараєш. Вихор, Хмари й Мова – от наша священна трійця!» Тим часом хор Хмар злітається на сцену, славить Небо, славить Афіни й, як водиться, рекомендує публіці поета Аристофана.

Тому що ж відскіпатися від кредиторів? «Простіше простого: вони тебе в суд, а ти клянися Зевсом, що нічого в них не брав; Зевса – Те давно вже немає, от тобі нічого й не буде за помилкову клятву». Так що ж, і впрямь із правдою можна вже не вважатися? «А от подивися». Починається головна суперечка, На сцену вносять більші кошики, у них, як бойові півні, сидять Правда й Кривда. Вилазять і налітають один на одного, а хор під’юджує. «Де на світі ти бачив правду?» – «у всевишніх богів!» – «Це в них – те, де Зевс рідного батька скинув і закував у ланцюзі?» – «И в наших предків, які жили чинно, смиренно, слухняно, поважали старих, перемагали ворогів і вели вчені бесіди». – «Мало що було в предків, а зараз смиренністю нічого не доможешся, будь нахабою – і переможеш! Інше в людей – по природі, інше – по угоді; що по природі – те вище! Пий, гуляй, блуди, природі випливай! А піймають тебе із чужою дружиною – говори: я – як Зевс, сплю з усіма, хто сподобається!» Слово за слово, ляпас за ляпас, глядь – Кривда й впрямь сильніше Правди.

Стрепсиад із сином радехоньки. Приходить кредитор: «Сплачуй борг!» Стрепсиад йому клянеться: «Бачить Зевс, ні гроша я в тебе не брав!» – «УЖО розтрощить тебе Зевс!» – «УЖО захистять Хмари!» Приходить другий кредитор. «Плати відсотки!» – «А що таке відсотки?» – «Борг лежить і приростає з кожним місяцем: от і плати із приростом!» – «Скажи, от у море течуть і течуть ріки; а воно приростає?» – «Ні, куди ж йому приростати!» – «Тоді з якої ж статі й грошам приростати? Ні гроша з мене не одержиш!» Кредитори із прокльонами тікають, Стрепсиад тріумфує, але хор Хмар попереджає: «Бережися, близька розплата!»

Розплата приходить із несподіваної сторони, Стрепсиад побранился із сином: не зійшлися в поглядах на вірші Еврипида. Син, недовго думаючи, вистачає ціпок і б’є батька. Батько в жаху: «Немає такого закону – батьків бити!» А син присуджує: «Захочемо – візьмемо й заведемо! Це по угоді бити батьків не можна, а по природі – чому немає?» Отут тільки старий розуміє, у яку потрапив лихо. Він волає до Хмар: «Куди ви затягли мене?» Хмари відповідають: «А пам’ятаєш Эсхилово слово: на страданьях учимося!» Навчений гірким досвідом, Стрепсиад вистачає смолоскип і біжить розправлятися із Сократом – підпалювати його «мыслильню». Крики, вогонь, дим, і комедії кінець