Аналіз вірша Брюсова “Дай вустам моїм припасти…” – Брюсов У. Я

Випадково прочитавши вірш Валерія Брюсова «Дай вустам моїм припасти…», була уражена талантом цього поета. І з подивом довідалася, що ця людина затворів ще і як критик, історик, драматург. Однак, для мене він залишився поетом, так глибоко запало в душу його добуток

Далеко не всі мої сучасники розділяють мою точку зору на цей вірш Брюсова. Багато хто, навпроти, уважають, що воно неактуально, що немає в нашім суспільстві таких дівчин – загадок, чистий і повітряних, як храм. Залишаючись при своїй думці, спробую дати аналіз цьому утвору, що з’явився на світло в далекому 1905 році

З перших рядків стає зрозуміло, що трапилося щось: два чоловіки зустріли один одного, і ця зустріч перевернула все життя героя, наповнила її щастям. І тепер перед ним дівчина – храм, увійти й з’єднатися з яким от – от має бути. Блукати по лабіринтах її душі й тіла, шукати й знаходити в цьому «храмі» свої принадності має бути щасливому героєві

И як своєрідно описує він цю любовну зустріч, цю близькість грішного відвідувача, оказавшегося в «храмі» щастя. Які гарні епітети використовує Брюсов, описуючи любовне сполучення. Ніякого бруду, різкості й брутальності, всі настільки піднесено, що немає нічого дивного, якщо дівчина – «храм» дійсно піднесе свій шпиль на небеса, де верх блаженства, де райські кущі

Тільки подивитеся, як м’яко й ніжно говорить про взаємини двох людей, про їхню фізичну близькість автор. Тільки представте пряні квіти й віщі кущі, які ваблять героя, тільки відчуйте тихе тремтіння, почуйте легкий стогін його супниці… І вже в храмі белькочуть води й віють квіти…

Разюче, як предмети матеріального побуту логічно вплітаються у вірш, як тонкі й точні асоціації автора, як талановито він застосував і з’єднав всі ці епітети. Адже кожний з них окремо ніколи не створив би в нашій уяві тої картини, що рисується, завдяки точному використанню звичайних виражень, ніяк не пов’язаних з любовним побаченням

А к авторові я випробовую глибоку повагу вже за те, що він так шанобливо озивається про жінку. Далеко не кожний чоловік здатний так тонко почувати й співпереживатися