Сприйняття, тлумачення й оцінка оди Державіна «Фелица» – Державін Гаврило

Часом змужніння державинского таланта варто вважати кінець 1770′х рр., коли в столичній пресі з’явилися перші оди, відзначені зрілістю майстерності, глубиною думки й почуття. Заслужену оцінку вони одержали не відразу. В 1783 р. ода «Фелица» була надрукована в заснованому княгинею Дашковой журналі. Ода одержала Найвище схвалення, і перед Державіним відкрилася дорога літературної й політичної діяльності в ім’я інтересів дворянської імперії. Гаврило Романович не припускав, що одна з його од, написаних у простій і невимушеній манері, приверне загальну увагу до її автора. В оді «Фелица» ми бачимо ідеал освіченої правительки, матері народу, що він хотів би бачити в особі імператриці. Успіх оди був справою случаючи. Близькі друзі Державіна випросили в поета рукопис, зняли кілька копій і поширили в читаючому суспільстві. «У кожного, що вміє читати по’русски, опинилася вона в руках». Людям недурна, відкрита ода подобалася. Автор пише від першої особи:

А я, проспавшись до напівдні,

Курю тютюн і кава п’ю;

Преобертаючи у свято будні,

Кружляю в химерах думка мою…

Але саме в такій манері листа він описує сучасне суспільство, його недоліки. Його ода була оцінена вельможами як «крамола», у ній дізнавалися вони самі себе. Крім високих поетичних достоїнств оди, тут не останню роль зіграв і той факт, що Державін у напівжартівливій формі висловив цілий ряд злободенних докорів вищої знаті й одночасно поставив кілька серйозних питань перед самою імператрицею, і головний серед них: «Але де твій трон сіяє у світі?» В оді «Фелица» яскраво показані пороки вельмож, наближених до Катерини:

Не ходимо світла ми шляхами,

Біжимо розпусти за мріями

Між ледарем і буркуном,

Між тщеславья й пророком

Знайшов хто хіба ненароком

Шлях чесноти прямій

Царський двір намагається «приручити» Державіна, але потім з’ясовується, що не заради щедрот і не заради брильянтової табакерки із червінцями присвятив він Катерині «Фелицу». Він воював з нею за «сиріт і вдів». Під його пером фантастична «царівна киргиз’кайсацкия орди» перетворилася в ідеал освіченої правительки, матері народу, що він хотів би бачити в особі імператриці. Він пише:

Єдина ти лише не скривдиш,

Не ображаєш нікого,

Дурачествы крізь пальці бачиш,

Лише зла не терпиш одного;

Провини снисхожденьем правиш,

Як вовк овець, людей не давиш,

Ти знаєш прямо ціну їх.

Він запитує в неї ради:

Подай, Фелица, наставленье:

Як пишно й правдиво жити,

Як приборкувати страстей волненье

И щасливим на світі бути?

В оді «Фелица» уперше виявилася відмітна властивість Державіна’поета – уміння «істину царям з посмішкою говорити». В основі державинской принциповості й гражданственности лежали не яке’нибудь філософське навчання, не продумана в деталях політична платформа, а елементарне, доступне кожному проходження очевидним моральним початкам, закладеним у людях від природи, але в переважній більшості випадків зневажа_ самими ж людьми