Ліризм і гумор у драмі Т. Шевченка «Назар Стодоля»
Сьогодні я вперше замислився, чому відомий український актор і драматург, корифей українського театру Іван Карпенко-Карий обрав собі такий псевдонім. Я вирішив дізнатися це. І мої здогадки справдилися: Карпенко — бо батька Тобілевича звали Карпо, а Карий — прізвище одного з героїв Шевченкових п'єс — Гната Карого. Кажуть, ця п'єса мала великий успіх як у читача, так і у глядача, а у виставі брав участь Іван Тобілевич, який так любив цей твір, що обрав собі псевдонім Карий.
Як на мене, цей факт є прекрасним підтвердженням таланту та художньої довершеності драматичної творчості Тараса Шевченка. Проте, навіть не знаючи про вподобання Тобілевича, уважний читач зрозуміє і оцінить майстерність письменника, що створив таку драму, як «Назар Стодоля».
«Назар Стодоля» — драма, побудована на антагонізмі козацької старшини і звичайних низових козаків. Сотник Хома Кичатий — людина багата, але це багатство він використовує не на користь собі та оточуючим, а використовує його... не знаю, я сказав би навіть, що це скоріше багатство використовує Хому Кичатого, ніж навпаки... Він має прекрасну доньку Галю, яку, безумовно, любить, проте прагне віддати її заміж за багатого полковника, зневаживши інтереси і почуття дівчини. Він вважає кохання у шлюбі — питанням другорядним, тоді як гроші і соціальний статус для Кичатого важливіші за почуття. На противагу Кичатому у твір введено образи козаків Назара Стодолі і Гната Карого, Галі та хитрої ключниці Стехи, яка, як кажуть, «ні вашим ні нашим», бо допомагає то закоханим, то сотникові. Зрештою, сила кохання перемагає, сотник змушений погодитись на шлюб своєї доньки з Назаром.
Мені сподобалася ця драма насиченим та динамічним сюжетом, красивою мовою. Я дуже шкодую, що не бачив вистави за цим текстом. Напевне, це було б дуже цікаво! Але не менше мені сподобалися і головні образи твору, майстерно змальовані автором.
Назар Стодоля постає перед нами як юнак щирий, здатний на справжні почуття. Він має гостре відчуття справедливості, як, до речі, більшість героїв творів Т. Шевченка. Примітно, що Назар принципово не хоче коритися долі, він прагне вирішувати все сам за себе і правильно вважає, що обставини можна змінити, треба тільки мати достатньо бажання і рішучості. Схожу вдачу має і Гнат Карий, що разом з Назаром уособлює справжню дружбу, яку козаки називали побратимством. Друзі-побратими дійсно були більше схожі на братів, ніж просто на друзів. Вони ладні були віддати один за одного життя... Шкода, що в сучасному житті таких друзів знайти дедалі важче.
Глибоку симпатію викликає у читачів Галя — дівчина, чиста серцем, сповнена любові і душевної доброти. Вона сприймає світ серцем, і хоч не аналізує події, але серцем розуміє усіх та усе. Коли я збагнув це, мене дуже здивувало, як Тарас Шевченко, автор-чоловік, міг так тонко і безпомилково-простежити особливості саме жіночого світосприймання, жіночої психології. Мабуть, це одна з ознак справжнього літературного таланту. Бо письменник має бути не тільки літератором, художником слова, але й справжнім психологом, людинознавцем...
Драма «Назар Стодоля» має досить динамічний, гострий сюжет, проте вона не тримає читача в напруженні, а сприймається легко. Напевне, це так завдяки легкій і дотепній мові твору, а найбільше, мабуть, завдяки майстерному поєднанню ліризму та гумору в зображуваній Тарасом Шевченком дійсності.
Як на мене, цей факт є прекрасним підтвердженням таланту та художньої довершеності драматичної творчості Тараса Шевченка. Проте, навіть не знаючи про вподобання Тобілевича, уважний читач зрозуміє і оцінить майстерність письменника, що створив таку драму, як «Назар Стодоля».
«Назар Стодоля» — драма, побудована на антагонізмі козацької старшини і звичайних низових козаків. Сотник Хома Кичатий — людина багата, але це багатство він використовує не на користь собі та оточуючим, а використовує його... не знаю, я сказав би навіть, що це скоріше багатство використовує Хому Кичатого, ніж навпаки... Він має прекрасну доньку Галю, яку, безумовно, любить, проте прагне віддати її заміж за багатого полковника, зневаживши інтереси і почуття дівчини. Він вважає кохання у шлюбі — питанням другорядним, тоді як гроші і соціальний статус для Кичатого важливіші за почуття. На противагу Кичатому у твір введено образи козаків Назара Стодолі і Гната Карого, Галі та хитрої ключниці Стехи, яка, як кажуть, «ні вашим ні нашим», бо допомагає то закоханим, то сотникові. Зрештою, сила кохання перемагає, сотник змушений погодитись на шлюб своєї доньки з Назаром.
Мені сподобалася ця драма насиченим та динамічним сюжетом, красивою мовою. Я дуже шкодую, що не бачив вистави за цим текстом. Напевне, це було б дуже цікаво! Але не менше мені сподобалися і головні образи твору, майстерно змальовані автором.
Назар Стодоля постає перед нами як юнак щирий, здатний на справжні почуття. Він має гостре відчуття справедливості, як, до речі, більшість героїв творів Т. Шевченка. Примітно, що Назар принципово не хоче коритися долі, він прагне вирішувати все сам за себе і правильно вважає, що обставини можна змінити, треба тільки мати достатньо бажання і рішучості. Схожу вдачу має і Гнат Карий, що разом з Назаром уособлює справжню дружбу, яку козаки називали побратимством. Друзі-побратими дійсно були більше схожі на братів, ніж просто на друзів. Вони ладні були віддати один за одного життя... Шкода, що в сучасному житті таких друзів знайти дедалі важче.
Глибоку симпатію викликає у читачів Галя — дівчина, чиста серцем, сповнена любові і душевної доброти. Вона сприймає світ серцем, і хоч не аналізує події, але серцем розуміє усіх та усе. Коли я збагнув це, мене дуже здивувало, як Тарас Шевченко, автор-чоловік, міг так тонко і безпомилково-простежити особливості саме жіночого світосприймання, жіночої психології. Мабуть, це одна з ознак справжнього літературного таланту. Бо письменник має бути не тільки літератором, художником слова, але й справжнім психологом, людинознавцем...
Драма «Назар Стодоля» має досить динамічний, гострий сюжет, проте вона не тримає читача в напруженні, а сприймається легко. Напевне, це так завдяки легкій і дотепній мові твору, а найбільше, мабуть, завдяки майстерному поєднанню ліризму та гумору в зображуваній Тарасом Шевченком дійсності.
