Загальна характеристика поезій Т. Шевченка періоду після заслання
Період заслання підірвав фізичне здоров'я поета, проте не зламав його духу. Ще більше боліло митцеві уярмлене становище України. Слабкий фізично, він ще більше зміцнився духом, створивши у цей період ще гостріші, ще прекрасніші твори, які викривали несправедливість і кривду царату.
Гнів і обурення поета, можливо, втома від постійної і повсякчасної неправди виливаються в різкі, але виважені строфи. Вже не в змозі тримати почуття в собі, Кобзар виливає їх на папір. Твори цього періоду настільки емоційні, настільки палкі, що жоден читач не може не перейнятися їх настроєм.
Алегоричним і глибоким твором є поема «Неофіти». У ній поет зображує гоніння римським імператором Нероном перших християн. Чи тільки це хотів показати поет? Звісно, ні. Утворі прихований прозорий паралелізм між гоніннями християн і гоніннями українців, які на власній землі потерпають від примх та самодурства царя, не маючи змоги зміцнювати і розвивати свою націю. На підтвердження цієї думки можна навести рядок, де автор «випадково» називає «не ту» географічну назву:
А ти, прискорбная, не знаєш, Де він конає, пропадає! Ідеш шукать його в Сибір Чи теє... В Скіфію...
Залишається тільки захоплюватися майстерністю поета, який так легко і ненав'язливо, проте так промовисто і однозначно приводить читача до справжнього задуму свого твору. Т. Шевченко пророкує цареві помсту і смерть від рук повсталого пригнобленого народу, пропонуючи людям нарешті позбутися ілюзій щодо царату та царів.
У цей період поет створює і твір «Юродивий», який, на жаль, не закінчив. У ньому він звертає увагу на те, що не тільки цар винен у стражданнях народу, але і його прислужники, жандарми та воєначальники, які часто виявляють надзвичайну, нелюдську жорстокість. Але чи тільки вони винні? Ні. Відомо, що бездіяльність за певних умов також може бути розцінена як злочин. Саме як моральний злочин проти самих себе, проти своєї нації розцінює Т. Шевченко байдужу поведінку деяких людей, які стоять осторонь трагедії народу, нібито й не стаючи ні на чий бік у цій запеклій боротьбі. Напевне, в цей час Кобзар вже не міг витримувати несправедливості суспільного ладу. Вкрай обурений брехнею та кривдою, що панують навколо, Т. Шевченко кидає прямі заклики вбити царя... Але у період після заслання поет працює і над іншими творами. Наприклад, він створює «Плач Ярославни» — перлину світової лірики, автобіографічний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та інші глибокі філософські й ліричні твори.
Гнів і обурення поета, можливо, втома від постійної і повсякчасної неправди виливаються в різкі, але виважені строфи. Вже не в змозі тримати почуття в собі, Кобзар виливає їх на папір. Твори цього періоду настільки емоційні, настільки палкі, що жоден читач не може не перейнятися їх настроєм.
Алегоричним і глибоким твором є поема «Неофіти». У ній поет зображує гоніння римським імператором Нероном перших християн. Чи тільки це хотів показати поет? Звісно, ні. Утворі прихований прозорий паралелізм між гоніннями християн і гоніннями українців, які на власній землі потерпають від примх та самодурства царя, не маючи змоги зміцнювати і розвивати свою націю. На підтвердження цієї думки можна навести рядок, де автор «випадково» називає «не ту» географічну назву:
А ти, прискорбная, не знаєш, Де він конає, пропадає! Ідеш шукать його в Сибір Чи теє... В Скіфію...
Залишається тільки захоплюватися майстерністю поета, який так легко і ненав'язливо, проте так промовисто і однозначно приводить читача до справжнього задуму свого твору. Т. Шевченко пророкує цареві помсту і смерть від рук повсталого пригнобленого народу, пропонуючи людям нарешті позбутися ілюзій щодо царату та царів.
У цей період поет створює і твір «Юродивий», який, на жаль, не закінчив. У ньому він звертає увагу на те, що не тільки цар винен у стражданнях народу, але і його прислужники, жандарми та воєначальники, які часто виявляють надзвичайну, нелюдську жорстокість. Але чи тільки вони винні? Ні. Відомо, що бездіяльність за певних умов також може бути розцінена як злочин. Саме як моральний злочин проти самих себе, проти своєї нації розцінює Т. Шевченко байдужу поведінку деяких людей, які стоять осторонь трагедії народу, нібито й не стаючи ні на чий бік у цій запеклій боротьбі. Напевне, в цей час Кобзар вже не міг витримувати несправедливості суспільного ладу. Вкрай обурений брехнею та кривдою, що панують навколо, Т. Шевченко кидає прямі заклики вбити царя... Але у період після заслання поет працює і над іншими творами. Наприклад, він створює «Плач Ярославни» — перлину світової лірики, автобіографічний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та інші глибокі філософські й ліричні твори.
