Сцена дачі хабара в комедії відбувається в IV дії, коли чиновники вже впевнені, що Хлестаков – теперішній ревізор і перед ним треба вислужитися. Вони одностайно вирішили, що треба «підсунути», але не знають, як це зробити. Досвідчений інтриган Земляника радить іти по одному, і першим відправляють суддю як самого красномовного («У вас що ні слово, те Цицерон з мови злетів»).
Хлестаков наївно вважає, що догоджають йому «із чистого серця». Коли до нього приходить суддя, те Хлестаков його розпитує про службу, про ордени. Але суддя відповідає зовсім машинально, весь поглинений думкою про хабар. Його репліки «убік» показують його внутрішній стан: страх, жах. Від страху він роняє гроші на підлогу, а на питання Хлестакова, що це в нього в руці, розгублено відповідає: « Нічого – З». Хлестаков діє стихійно: побачив, що гроші впали, і попросив у борг. Він обіцяє надіслати коли й чим буде віддавати борг. А суддя, що почуває себе вже «під судом», зрадів зробити таку послугу поважній особі. І Хлестаков робить висновок, що «суддя – гарна людина!».
Поштмейстер на розпити Хлестакова відповідає тільки: «Так точно – з», «Доконана правда». І, бачачи, що йому не суперечать, Хлестаков вирішується попросити в борг у поштмейстера, привівши пристойний привід: «У дорозі зовсім издержался». І знову задоволений результатом. Лука Лукич трясеться від страху, запропоновану сигару закурює не з того кінця й ніяк не підтримує світська розмова. Хлестаков уже впевнено просить у борг ту ж суму, і Лука Лукич майже бігцем іде, радуючись: «Ну, слава Богові! Либонь не загляне в класи».
Сам спокушеним і догідливим виявляється Земляника. Він нагадує Хлестакову про свої заслуги: супроводжував і приймав особисто в богоугодних закладах. Хвалячи себе, обливає брудом інших чиновників, бреше, а потім пропонує викласти це на папері. Хлестаков не розуміє, що йому пропонують донос, але Суниця – Те знає, що за обвинуваченням у якобінстві доглядачеві училищ загрожує каторга. Він хотів би так і піти, але Хлестаков, уже знахабнівши, повертає його й просить у борг уже чотириста рублів
Бобчинский і Добчинский – поміщики. Вони не залежать від Хлестакова по службі й прийшли просто із цікавості. Але Хлестаков уже нагло вимагає в них грошей: «У борг рублів тисячу». А коли з’ясовується, що такої суми в них ні, те згодний і на менше: «Так, ну якщо тисячі ні, так рублів сто». Обшаривши всі кишені, поміщики нашкрябали шістдесят п’ять рублів, але Хлестаков згодний і на цю суму. У поміщиків особисті прохання: один хоче узаконити позашлюбного сина, іншої – просто щоб про нього довідалися в Петербурзі. Хлестаков їм все це обіцяє й тільки тепер починає розуміти, що його приймають за когось іншого
Ця сцена дуже важлива для розкриття характерів героїв. Вона передає й страх, і догідливість, і низькість чиновників, і легкодумство, а потім і нахабність Хлестакова, якщо йому не дають відсічі
