Короткий зміст розповіді Солженицына “Матренын двір” – Солженицын А

Короткий зміст розповіді

Улітку 1956 р. на сто вісімдесят четвертому кілометрі від Москви по залізничній вітці на Муром і Казань сходить пасажир. Це – оповідач, доля якого нагадує долю самого Солженицына (воював, але із фронту «затримався з поверненням годиков на десять», тобто відсидів у таборі, про що говорить ще й те, що, коли оповідач влаштовувався на роботу, кожну букву в його документах «перемацали»). Він мріє працювати вчителем у глибині Росії, подалі від міської цивілізації. Але жити в селі із чудесною назвою Високе Поле не вийшла, оскільки там не пекли хліба й не торгували нічим їстівним. І тоді він переводиться в селище з дивовижним для його слуху назвою Торфопродукт. Втім, виявляється, що «не всі навколо торфорозробки» і є ще й Села з назвами Часлицы, Овинцы, Спудни, Шевертни, Шестимирово…

Це примиряє оповідача зі своєю часткою, тому що обіцяє йому «кондову Росію». В одній із сіл за назвою Тальново він і поселяється, Господарку хати, у якій квартирує оповідач, кличуть Матрена Ігнатіївна Григор’єва, або просто Матрена.

Доля Матрены, про яку вона не відразу, не вважаючи її цікавої для «культурного» людини, іноді по вечорах розповідає постояльцеві, заворожує й у той же час приголомшує його. Він бачить у її долі особливий зміст, якого не зауважують односільчани й родичі Матрены. Чоловік пропав без звістки на початку війни. Він любив Матрену й не бив її, як сільські чоловіки своїх дружин. Але навряд чи сама Матрена любила його. Вона повинна була вийти заміж за старшого брата чоловіка – Фаддея. Однак той пішов на фронт у першу світову війну й пропав. Матрена чекала його, але зрештою на настійну вимогу родини Фаддея вийшла заміж за молодшого брата – Юхима. І от раптово повернувся Фаддей, що був в угорському полоні. За його словами, він не зарубав сокирою Матрену і її чоловіка тільки тому, що Юхим – брат йому. Фаддей так любив Матрену, що нову наречену собі підшукав з тим же ім’ям. «Друга Матрена» народила Фаддею шістьох дітей, а от в «першої Матрены» всі діти від Юхима (теж шестеро) умирали, не проживши й трьох місяців. Все село вирішило, що Матрена – «зіпсована», і вона сама повірила в це. Тоді вона взяла на виховання дочку «другий Матрены» – Кирові, виховувала її десять років, поки та не вийшла заміж і не виїхала в селище Черусти.

Матрена все життя живе не для себе. Вона постійно працює на когось: на колгосп, на сусідів, виконуючи при цьому «мужицьку» роботу, і ніколи не просить за неї грошей. У Матрене є величезна внутрішня сила. Наприклад, вона здатна зупинити на бігу коня, що несеться, що не можуть зупинити чоловіка

Поступово оповідач розуміє, що саме на таких, як Матрена, що віддають себе іншим без залишку, і тримається ще все село й вся російська земля. Але навряд чи його радує це відкриття. Якщо Росія тримається тільки на самовідданих бабах, що ж буде з нею далі?

Звідси – безглуздо – трагічний кінець розповіді. Матрена гине, допомагаючи Фаддею із синами перетаскувати через залізницю на санях частина власної хати, заповіданій Кірі. Фаддей не побажав чекати смерті Матрены й вирішив забрати спадщину для молодих при її житті. Тим самим він мимоволі спровокував її загибель, Коли родичі ховають Матрену, вони плачуть, скоріше, по обов’язку, чим від душі, і думають тільки про остаточний розділ Матрениногр майна. Фаддей навіть не приходить на поминки

Матрена Василівна Григор’єва – селянка, самотня жінка шістдесятьох років, через хворобу відпущена з колгоспу. У розповіді документально відтворене життя Матрены Тимофіївни Захарової – жительки села Мильцево (у Солженицына Тальново) Курловского району Владимирської області. Первісна назва «Не коштує село без праведника» бути змінено за пропозицією Твардовского, що считали, що воно занадто прямолінійно розкриває зміст центрального образа й усього розповіді. М., за словами односельчанок, «за обзаводом не гналася», одягалася абияк, «допомагала чужим людям безкоштовно».

Будинок старий, у дверному куті в грубки – Матренина ліжко, краща, приоконная частина хати заставлена табуретками й крамницями, на яких – діжки й горщики з улюбленими фікусами – головне її багатство. З живності – колченогая стара кішка, що М. пошкодувала й підібрала на вулиці, грязно – біла коза із кривими рогами, миші так таргани

Заміж М. вийшла ще до революції, тому що «мати в них умерла… рук у них не вистачало». Вийшла за Юхима – молодшого, а любила старшого, Фаддея, але той пішов на війну й пропав. Три роки його чекала: «ні звісточки, ні кісточки». На Петров день повінчалися з Юхимом, а на Миколу зимового повернувся Фаддей з угорського полону й ледь не порубав їхньою обох сокирою. Народила шістьох дітей, але вони «не стояли» – не доживали до трьох місяців. У другу світову пропав Юхим, і залишилася М. одна. За одинадцять післявоєнного років (дія відбувається в 1956 р.) вирішила М., що його вже немає в живих, У Фаддея теж народилося шестеро дітей, всі були живі, і М. взяла до себе молодшу дівчинку – Кирові, виховала її.

Пенсії М. не одержувала. Боліла, але не вважалася інвалідом, чверть століття проробила в колгоспі «за палички». Правда, потім стали їй все – таки платити рублів вісімдесят так ще сто з лишком одержувала від школи й учителя – учителя – постояльця – вчителя. Не заводила «добра», не радувалася випадку роздобути квартиранта, не скаржилася на хворобі, хоча два рази на місяць валив її недугу. Зате беззаперечно йшла працювати, коли прибігала за нею дружина голови або коли сусідка просила допомогти копати картоплю, – ніколи нікому

М. не відмовила й грошей ні з кого не брала, за що й уважали її дурної. «Вічно вона в мужичі справи мішалася. І кінь колись її ледве в озері не сшиб під ополонку», та й напоследок, коли відвозили її світлицю, могли б обійтися без її – ні, «меж трактором і саньми понесло Матрену». Тобто завжди вона була готова допомогти іншому, зневажити собою, віддати останнє. От і світлицю віддала вихованці Кірі, виходить, прийде розламати будинок, ополовинить його – неможливий, дикий учинок, з погляду хазяїна. Так ще кинулася допомагати перевозити

Вставала в чотири – п’ята година, до вечора вистачало всяких справ, у розумі заздалегідь складений план, що робити, але, як би не утомлювалася, завжди була доброзичлива. М. була властива вроджена делікатність – боялася обтяжити собою й тому, коли боліла, не скаржилася, не стогнала, соромилася викликати із селищного медпункту лікаря. У Бога вірила, але не истово, хоча всяку справу починала: «З Богом!» Рятуючи майно Фаддея, що застрягло на санях на залізничному переїзді, М. потрапила під поїзд і загинула. Її відсутність на цій землі позначається негайно: хто ж тепер піде шостим впрягатися в соху? До кого звертатися по допомогу?

На тлі смерті М. проявляються характери її жадібних сестер, Фаддея – колишнього її улюбленого, подруги Маші, усіх, хто бере участь у поділі її злиденного скарбу. Над труною несеться плач, вона переходить в «політику», у діалог між претендентами на Матренино «майно», якого всього – те – грязно – біла коза, колченогая кішка так фікуси. Матренин постоялець, спостерігаючи все це, згадуючи живу М., раптом чітко розуміє, що всі ці люди, і він у тому числі, жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого «не коштує село».

Оповідач – автобіографічний персонаж. Матрена називає його Игнатьичем. Відбувши посилання в «курній, гарячій пустелі», він реабілітований в 1956 р. і побажав жити в селі де – небудь у середній смузі Росії. Виявившись у Тальнове, він оселився в Матрены, викладав математикові в школі. Табірне минуле проступає у всіх його вчинках і бажаннях: піти від сторонніх очей, від будь – якого втручання у своє життя. Р. болісно переживає випадок, коли Матрена випадково надягла його тілогрійку, не виносить шуму, особливо репродуктора. З Матреной вони відразу поладили – з нею неможливо було не ладити, хоча й жили в одній кімнаті, – до того вона була тиха й послужлива. Але й Р., людина великодосвідчений і вчений, не відразу зрозумів Матрену й оцінив по – справжньому лише після її смерті