Відбиття мотивів лірики Лермонтова в поемі “Мцыри” – Лермонтов Михайло

Творчість М. Ю. Лермонтова нерозривно пов’язане з таким літературним напрямком, як романтизм. Виникле наприкінці XVIII – початку XIX вв., воно взяло кращі принципи сентименталізму – попереднього напрямку, що проголошував культ природності, єднання із природою, ідеалізацію життя; у такий спосіб і з’явився романтизм

Герой романтичних добутків – завжди особистість яскрава. Неординарність його характеру укладена в його героїчних учинках, які він робить, потрапляючи в неймовірні (а тому й потребуючого глибокого міркування над проблемою складного морального вибору) ситуації. Герой, що б з ним не трапилося, виходить із них із честю й завжди виявляє собою зразок ідеального героя, на думку автора. Втім, риси героїв всіх романтичних добутків практично збігаються. Найчастіше герой коштує перед вибором: честь або ганьба, воля або неволя. Незважаючи на те, що його рішення нерідко загрожує йому смертю, він надходить так, як треба людині високої ідеї

Як можна догадатися, однаковість головних персонажів спричиняє й ідентичність ідей добутків, або мотивів. Під поняттям “мотив” маються на увазі характерні риси як цілої літературної епохи, напрямку, так і основних проблемних тим, розкритих у творчості одного автора. Так, М. Ю. Лермонтов, гідний учень гідних учителів – В. А. Жуковського й А. С. Пушкіна, випливаючи по їхніх стопах, повною мірою використовував і дав розвиток мотивам, що зустрічаються в них

Мотиви романтичної творчості формуються, головним чином, з основних положень, можна сказати, законів романтизму, а саме: романтичний герой неординарний, він не приемлет навколишній його недосконалий мир, або ж мир не розуміє його (що, загалом, взаємозалежне), він шукає краще життя й, залежно від успіху або невдачі, або ще більше разочаровывается, або гине (до речі, смерть у романтиків не є нещастя для героя; найчастіше він практично мріє про неї, саме після смерті він знаходить довгоочікуваний “рай”).

Один з найбільш популярних мотивів творчості Лермонтова, яким перейняті, можна сказати, всього його добутку, – самітність. У цілому, самітність – центральна тема для Лермонтова (що прямо пов’язане з його біографією). Якщо взяти його класичний романтичний добуток – поему “Мцыри”, то на її прикладі можна легко простежити характерну для Лермонтова взаємозв’язок мотивів або, як її ще називають, ланцюжок мотивів. Як уже було відзначено вище, відправним пунктом, початком ланцюжка, є самітність

Герой Мцыри, полонений хлопчик, із шести років не бачив нічого, крім стін монастиря так далеких гір Кавказу, безсумнівно самотній. Від ченців, що оточують його, він, найімовірніше, чує лише проповіді, молитви й заклики прийняти чернечу обітницю. Символічно в поемі те, що в її продовженні читач не зустрічає жодного слова, сказаного ченцем, що є деталлю, зайвий раз подчеркивающей самітність героя. Юнак фактично сирота – його рідні давно забули про нього й навіть не підозрюють, що він живий. Мцыри самотній і у своїй “ідеології”: монастир перебуває в горах, і тут, крім ченців, немає більше нікого, а вони, природно, ніяк не розділяють його поглядів

Варто помітити, що Лермонтов підрозділяє самітність на добровільне (втеча, мандрівництво) і змушене (изгнанничество, узничество). Мцыри був в’язнем “волею доль”:

Я довго жив, і жив вплену.

Таких два життя за одну,

Але тільки повну тривог,

Я проміняв би, якщо б міг

Його обтяжував мир “келій задушливих і молитов”. Нетерпимість до цього положення змушує його почати шлях у пошуку кращого. Мотив шляху – також типово лермонтовский. Мцыри біжить із келії, що є символом обмеження його волі, темницею його душі, на природу, що представляється йому місцем абсолютної вільності. Таким чином, воля для нього невіддільна від природності лісів, гірських вершин, високого неба. Він уважає, що природа – це

…той чудесний мир тривог і битв,

Де в хмарах ховаються скелі,

Де люди вільні, як орли

Не можна не помітити, що, ища волі, герой деякою мірою дорівнював неї до своєї батьківщини. Звичайно, шестирічний хлопчик не міг добре запам’ятати свій аул, батька, сестер, але в його уяві життя з родиною в рідному будинку повністю злилася з поняттям волі, і тепер батьківщина в його розумінні – той кращий, непереборний мир, що створила його душу, прагнучи вирватися з “тісного” монастиря

В “Мцыри” Лермонтов використовував свій улюблений прийом – зображення яскравого контрасту: поки Мцыри в монастирі, він бачить гори (тобто, у його розумінні, волю) удалечині, він лише смутно догадується про тім насолоді, що доставляє “той” мир, і все – таки прагне туди всією душею. Коли ж юнак нарешті виривається зі своїх оковів, він вдихає повними грудьми п’янкий аромат волі. Такого різкого протиставлення автор домагається для того, щоб максимально розмежувати ці два мири, підкреслити виродливу одноманітність одного й пишнота іншого

Пориви Мцыри в якімсь ступені шляхетні – він прагне покинути те грузле й стояче болото, яким йому бачиться монастир. Він має на меті знайти людину – будь – якого, аби тільки не ченця. Він веде боротьбу, щоб пізнати щастя, спокій. І одержує спокій – у смерті. Мцыри, що шукав щастя й волі й зрештою оказавшийся знову в монастирі, умирає, що не випадково: тільки смерть рятує його від розчарування у своєму бунті. Заповівши поховати себе поза монастирськими стінами, він, таким чином, у підсумку стає вільним, хоча й не в цьому житті

Отже, можна зробити висновок, що мотиви лірики Лермонтова, виділені на основі аналізу його віршів, досить успішно простежуються й в інші, більших його добутках, що зайвий раз доводить, що Лермонтов по своєму творчому світогляді все – таки природжений романтик