Майбутнє в п’єсі Чехова “Вишневий сад” – Чехов Антон

П’єса “Вишневий сад”, написана Чеховим в 1904 році, може по праву вважатися творчим заповітом письменника. У ній автор піднімає ряд проблем, характерних для російської літератури: проблема діяча, батьків і дітей, любові, страждання й інших. Всі ці проблеми об’єднані в темі минулого, сьогодення й майбутнього Росії

В останній п’єсі Чехова – один центральний образ, що визначає все життя героїв. Це – вишневий сад. У Раневской з ним зв’язані спогади всього життя: і світлі й трагічні. Для неї і її брата Гаева –

Це родове гніздо. Вірніше навіть сказати, що не вона власниця саду, а він – її власник. “Адже я народилася тут, – говорить вона, – тут жили мій батько й мати, мій дід, я люблю цей будинок, без вишневого саду я не розумію свого життя, і якщо вже так потрібно продавати, то продавайте й мене разом із садом…” Але для Раневской і Гаева вишневий сад – символ минулого

Інший герой – Єрмолай Лопахин дивиться на сад з погляду “циркуляції справи”. Він діловито пропонує Раневской і Гаеву розбити маєток на дачні ділянки, а сад вирубати. Можна сказати, що Раневская – сад у минулому, Лопахин – сад внастоящем.

Сад у майбутньому персоніфікує молоде покоління п’єси: Петя Трофимов і Аня, дочка Раневской. Петя Трофимов – син аптекаря. Нині він студент – різночинець, чесною працею пробивающий собі дорогу в життя. Його життя важке. Він сам говорить, що якщо зима, то він голодний, стривожений, бідний. Варячи називає Трофимова вічним студентом, якого вже два рази звільняли з університету. Як і багато передових людей Росії, Петя розумний, гордий, чесний. Він знає, у якому важкому положенні живе народ. Трофимов думає, що це положення можна виправити тільки безперервною працею. Він живе вірою у світле майбутнє Батьківщини. Із захватом Трофимов викликує: “Уперед! Ми йдемо нестримно до яскравої зірки, що горить там удалині! Уперед! Не відставай, друзі!” Його мовлення ораторська, особливо там, де він говорить про світле майбутнє Росії. “Вся Росія наш сад!” – викликує він

Аня – це сімнадцятилітня дівчина, дочка Раневской. Аня одержала звичайне дворянське виховання. Велике враження на формування світогляду Ані зробив Трофимов. Щиросердечний вигляд Ані характеризує її безпосередність, щирість і краса почуттів і настроїв

У характері Ані багато напівдитячої безпосередності, з дитячою радістю повідомляє вона: “Ая в Парижу на повітряній кулі літала!” Трофимов збуджує в душі Ані гарну мрію про нове прекрасне життя. Дівчина пориває зв’язки з минулим. Аня вирішує здати іспити за курс гімназії й почати жити по – новому. Мовлення Ані ніжною, щиросердечною, наповненою вірою вбудущее.

Як бачимо, Чехов втілив в образі Ані й Трофимова всі кращі риси. Але в той же час ми бачимо в них недоліки. Трофимов викриває дворянський паразитизм і в той же час живе у дворянській садибі довгий час. Трофимов дивиться на Лопахина як на хижака й у той же час говорить йому: “Ніяк я люблю тебе”. Але в Пети є навіть комічні риси. Раневская називає його недотепою, а Варячи – облізлим паном

Образи Ані й Трофимова викликають мої симпатії. Мені дуже подобаються такі риси як безпосередність, щирість, краса почуттів і настроїв, а також віра у світле майбутнє своєї Батьківщини

Саме з їхнім життям зв’язує Чехов майбутнє Росії, саме їм у вуста вкладає він слова надії, свої власні думки. Тому ці герої можуть сприйматися і як резонери – виразники ідей і думок самого автора

Так, Аня прощається із садом, тобто зі своїм минулим життям, легко, радісно. Вона уверенна в тім, що незважаючи на те, що лунає стукіт сокири, що маєток буде продано під дачі, незважаючи на це, прийдуть нові люди й насадять нові сади, які будуть прекрасніше колишніх. Разом з нею в це вірить і сам Чехов