Поет – бездомний корабель в океані життя – рембо Артюр

Артюр Рембо жив наприкінці ХІХ століття – в епоху значних зрушень у світі, коли на зміну гуманізму ХІХ століття приходить нове покоління – діти технічної, механізованої цивілізації

Логічному розуму й прагматичному відношенню до дійсності Рембо протиставляє інше сприйняття миру, засноване на тонких напівсвідомих відчуттях. Завдяки цьому поет глибше проникає в тканину дійсності й здатний захоплюватися красою миру, вільно витати в його просторах. Але це робить його самотнім і вразливим. Почуття своєї самотності в нескінченному світі Артюр Рембо передав у своєму вірші «П’яний корабель».

Уже на початку вірша перед нами виникає образ корабля, на якому відбувся страйк – раби перемагають своїх погоничів. Якщо розглядати цей сюжет у символічному руслі, то можна співвіднести його із внутрішнім бунтом особистості проти свого жорстокого «хазяїна» – розуму

Змальований у вірші образ моря нелюдський у своїй грізній красі, але разом з тим «олюднений» у поетичному тексті Рембо, як і образ п’яного корабля: ліричний герой вірша «втрачає розум» у бурах і «пливе навмання, занурений під час». Численні хвилі океану – часу дарують поетові тисячу вражень, але П’яний корабель порожньої й нестійкий

Часом морська стихія виявляється людяніше, ніж покинутий поетом штучний мир людей, адже в русі океану він знаходить відображення власних почуттів

Поет уподібнює море прекрасному й безмежному художньому твору: подібний «грізній поемі»; гул океанських валів звучить, як «розв’язка античних трагедій».

Людина, начебто порожній корабель, від самого народження кинутий у безмежні простори всесвіту. Щоб побачити красу миру, він повинна зняти із себе окови буденності. Не зробивши цього, він стає беззахисним, як повітря, і бездомної, як «Летючий Голландець». Така доля Поета

Поет сумує за Європою, своєю давньою батьківщиною, що здається йому міцним островом спокою в бурхливому морі. Але для П’яного корабля, що втратив свій будинок, навіть його батьківщина – «як брудна й дрібна калюжа.»

«П’яний корабель» – це пісня бездомної, стомленої юності. Поета захоплює краса й розмаїтість миру, зміна бури й штилю, світанків і сутінків, південних рифів і північного льоду. Але, стомлений «зоряними архіпелагами», він прагне спокою

У вірші «П’яний корабель» Рембо передає відчуття людини, якого начебто випадково закинули в життя, позбавивши «керма й вітрил». У цьому вірші, як і в інших ліричних добутках французького поета, передбачені відчуття людей границі століть і ХХ століття, для яких життя перетворилося на нескінченний біг навмання крізь простір і час. Саме завдяки цьому лірика Рембо зробила такий значний вплив на світову літературу ХХ життя