Образ пануючи Івана Васильовича в поемі Лермонтова «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова» – Лермонтов Михайло

У поемі М. Ю. Лермонтова «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова» зображена епоха Івана Грозного, часи опричнини. Одним із центральних персонажів поеми є цар Іван Васильович. Саме він вирішує долю людей, стратить або милує

У першому розділі поеми описується царський бенкет:

И бенкетує цар у славу Божию,

У задоволення своє й веселие.

Образ Івана Грозного охарактеризований яскраво: він те посміхається, наливаючи кращого вина опричникам, то супиться, коли бачить, що його улюблений слуга Кирибеевич не весел, те щедрий, довідавшись про любовну тугу молодого опричника

На Москві – Ріці сходяться кращі відважні бійці на кулачний бій, щоб «потішити царя свого панотця», серед них два серйозних супротивники: молодий опричник Кирибеевич і відважний купець Калашников. Гнів Івана Грозного, що побачило смерть свого вірного слуги, жахливий:

…тупнув об землю

И насупив брови чорні;

Повелів він схопити удалова купця

И привесть його перед особа своє

Але Степан Парамонович Калашников не боїться гніву царського, тому що його справа праве: він захищає честь своєї родини. Іван Васильович поважає рішення купця не говорити причину, по якій він «вільної волею» убив опричника Кирибеевича. Милість царська відтепер поширюється на родину Калашникова:

Молоду дружину й сиріт твоїх

Зі скарбниці моєї я подарую,

Твоїм братам велю від цього ж дня

По всьому царству російському широкому

Торгувати безданно, безмитно.

Але сам купець повинен загинути, і отут жорстокість Івана Грозного не знає границь:

А ти сам ступай, детинушка,

На високе місце лобове,

Склади свою буйну голівоньку

Я сокиру велю нагострити – навострить…

Таким чином, у поемі «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова» зображений суперечливий образ російського царя: з одного боку – веселого й щедрого, а з іншого боку – жорстокого й підступного

Образ пануючи Івана Васильовича в поемі М. Ю. Лермонтова «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника

И відважного купця Калашникова»

(2 варіант)

Центральним героєм «Пісні…» М. Ю. Лермонтова є Іван Грозний. Його ім’я на першому місці в назві, та й перша фраза добутку – звертання до царя: «Ох ти гой еси, цар Іван Васильович!»

У першій частині ми присутні на бенкеті в Івана Васильовича, що гуляє «у задоволення своє», що посміхається, щедрого. Сидить цар у золотому вінці, навколо стольники, бояри, князі, опричники. Але розгнівався, насупив брови цар, ціпком стукнув так, що пробив підлогу, коли побачив, що один з його опричників не радується разом з ним. Не радуєшся з нами – виходить, віддаєш, заздриш. Не може зрозуміти цар, чим може бути незадоволений парубків

Версії, висунуті царем, характеризують спосіб життя опричника: зіпсувалося плаття, не вистачає грошей, шабля затупилася, кінь закульгав, у кулачному бої програв. От і всі лиха, які можуть бути, з погляду пануючи, у Кирибеевича. Довідавшись про щиру причину сумуй, цар знову сміється, дає перстень яхонтовий і намисто перлове як дарунок улюбленої опричника. «Як полюбишся – святкуй свадебку, // Не полюбишся – не прогневайся».

Другий раз бачимо ми пануючи на кулачних боях на Москві – Ріці. Знову оточений він опричниками й боярами, ланцюг, натягнутий за його наказом, зі срібла й золота. З волі пануючи викликають мисливців: «Хто поб’є кого, того цар нагородить; // А хто буде побитий, тому Бог простить!»

У чесному бої купець Калашников убиває опричника, мстячи за дружину свою, розуміючи, що за смерть вірного слуги й кращого бійця, його не нагородять, а стратять. Цар обіцяє не залишити дружину, дітей і братів Калашникова милістю. Своєрідно виразилася милість пануючи стосовно казнимому купця: «Я сокиру велю нагострити – навострить, // Ката велю одягти – нарядити, // У великий дзвін накажу дзвонити…» Цар грізний, легко піддається гніву, легко прощає. Він і Кирибеевичу загрожував смертю за непокору: «Коли сходить місяць – зірки радуються, // Що світлішай їм гуляти по піднебессю; // А яка в хмаринку ховається, // Та прожогом на землю падає…» Цар щедрий: дружина, діти й брати Калашникова будуть забезпечені. Він усього не знає, тому що ні опричник, ні купець не говорять йому правди, але й стратить, не розбираючись

У традиційній «славі» у фіналі пісні немає ім’я пануючи, Лермонтов навмисно порушує традицію