“Кроки” Раскольнікова до злочину

Учнівський твір По роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”.

1 варіант.

Це людина ідеї. Ідея охоплює його й володіє їм, але, маючи ту властивість, що володарює в ньому не стільки в голові його, скільки втілюючись у нього, переходячи в натуру, завжди зі стражданням і занепокоєнням, і, уже раз оселившись у натурі, вимагає й негайного додатка до справи. Ф. М. Достоєвський

Ф. М. Достоєвський жив і затворів в епоху, коли в країні росло невдоволення існуючими порядками. Письменник показував у своїх добутках людей, які намагалися протестувати проти зла, що панувало. Такий і Родіон Розкольників – головний герой роману “Злочин і покарання”, роману про Росію середини XIX століття, про мешканцях її столиці, що загинули й гинуть, і про самий Петербург. На початку роману в цьому самім місті, у жаркий липневий день, ми зустрічаємо молодої людини, що бреде в тузі, як потім з’ясовується, що був студента Родіона Раскольнікова. “Давним-давно як зародилася в ньому вся ця теперішня туга, наростала, накоплялася, і останнім часом дозріла й сконцентрувалася, прийнявши форму жахливого, дикого й фантастичного питання, що замучив його серце й розум, невідхильно вимагаючи дозволу”. Що ж це за питання, що так замучив Раскольнікова?

Уже з перших сторінок роману ми довідаємося, що ця людина “спокусився на якусь справу, що місяць назад зародилася в нього якась “мрія”, коли він змушений був закласти в старуни – процентщицы колечко, подарунок сестри Дуні. Так у голові Раскольнікова виникла й з неймовірною швидкістю стала розростатися думка про вбивство Алена Іванівни – цієї жалюгідної старушки, що наживалася на нещастях бідних людей. Незабаром “мрію” цю він “поневолі звик уважати вже підприємством”, а випадково почутий у трактирі розмова студента з офіцером пр цій же “незначної, злий, хворий старуки, нікого не потрібної й, навпроти, усім шкідливої”, лише затвердив думку про вбивство. З новою силою вона спалахнула в його мозку тоді, коли він прочитав отримане від матері лист. Усвідомлення того, що сестра, Авдотья Романівна, приносить себе в жертву заради нього, змучило й пошматувало його серце, а всі міркування про подальшу долю матері й сестри, навіть про майбутнє взагалі, упиралися в цю дивовижну ідею, що “з’явилася раптом не мрією, а в якімсь новому, грізному й зовсім незнайомому йому виді, і він раптом сам усвідомив це…”. Наступним кроком до злочину була зустріч з Мармеладовим, оповідання якого залишив незгладимий слід у душі й свідомості героя роману. Почувши історії Сонечки, Катерини Іванівни, побачивши вбогість, у якій живе сімейство Мармеладових (власна вбогість його вже не цікавила), Розкольників ще більше переконується в тім, що мир несправедливий. Мир повний зла, їм керують багаті й жорстокі, неварті люди, такі, як той щільний, жирний пан, що мав намір скористатися безпорадністю нещасної п’яної дівчинки, що зустрілася на бульварі.

Так, мир несправедливий. На цей несправедливий мир і ополчився Родіон Розкольників. А старука – процентщица стала для нього втіленням, символом цього зла, насильства, несправедливості. Виходить, що Розкольників убив її для того, щоб полегшити життя іншим людям, справа отут навіть не в грошах. Але тоді він повинен був би почувати себе героєм, рятівником або, принаймні, хоча б не випробовувати каяттів совісті, однак після здійснення злочину Розкольників відчував зовсім інше. Виходить, існує якась інша причина, по якій цей колишній студент пішов на злочин. Півроку назад, коли він кинув учитися в університеті, Розкольників написав якусь статтю “Про злочин”, у якій коротко викладав свою теорію, що полягає в тім, що всі люди розділяються на два розряди: на “нижчих” і на “властиво людей, тобто дарунок або талант сказати в середовищі своєї нове слово”. Причому ці “властиво люди” мають право “для своєї ідеї” “переступити” хоча б і через труп, через кров, тобто вбивати.

Розкольників, відповідно до своєї теорії, загордився себе людиною, що належить до розряду “маючи право” на злочин; і вбивство зробив він тому тільки, що йому треба було довідатися тоді, “воша” чи він, як всі, або людина, зможе він “переступити” чи ні; “тварина” чи він “тремтяча” або “право має”. Тому всі перераховані вище події, що підштовхнули його до вбивства баби, були тільки приводом, спробою виправдати, обґрунтувати свій учинок. Виходить, що не навколишнє життя вплинуло на рішення Родіона Раскольнікова, а тільки особисті переконання змусили його вчинити злочин.

З іншого боку, я думаю, що цей злочин був визначений Раскольнікову, він повинен був зробити його для того, щоб через страждання “і тільки через них, прийти на щастя”, усвідомленню істини. Адже в романі “Злочин і покарання” Достоєвський відбив свою переконаність у тім, що вища чеснота складається в смиренності й покірності, і доля людства – це нескінченні мучення й роздирання, а “страждання – те і є життя”.

II варіант.

У романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” автор розповідає нам історію бідного жителя Петербурга – громадянина Раскольнікова. Родіон Романович, вчинивши злочин, переступив рису закону й за це був суворо покараний. Він прекрасно розумів, що ця ідея про вбивство – жахлива і мерзенна, але не міг викинути її з голови. Розкольників багато міркував над задуманим, внаслідок чого в нього виникали питання, на які йому стояло відповісти. Наприклад, він хотів знати, чому так легко розшукуються й видаються майже всі злочинці. Виявляється, тому, що в них відбувалося затьмарення розуму в той самий момент, коли він найбільше необхідний. Але Розкольників був упевнений, що з ним такого не трапиться, треба було просто скоріше на щось зважитися. Однак Родіон довгий час не міг зробити вибір. На його рішення вплинули багато подій, що відбувалися з ним і довкола нього. Перше, що наштовхнуло його на цю думку, був той жахливий квартал Петербурга, де жив Розкольників, а також його комірка, що “походила більше на шафу”. Щораз, коли він бував на вулицях, йому попадалася безліч п’яних, які викликали “почуття найглибшої огиди”, а сморід зводила його з розуму. Незабаром Розкольників прийшов до рішення, що настав час зробити пробу. Він був у баби, стежив за кожною її дією й одночасно планував, як це буде відбуватися. Родіон був у той момент дуже схвильований, всі ці думки викликали в нього відраза, але він не міг не думати про це.

Другий крок Раскольнікова до злочину – оповідання про долю сім’ї Мармеладових. Велике співчуття в Раскольнікова викликала Соня. Молода, гарна дівчина жертвує своїм життям заради блага інших. Такий же вчинок хотіла зробити й Дуня – сестра Раскольнікова. Вийти заміж за багатого – вихід з важкого положення, гарантія благополучного життя для матері й брата. Розкольників був зовсім проти шлюбу, він не бажав жертв заради нього. На цей божевільний учинок вплинула й та дівчинка, що Родіон зустрів на бульварі, вона була п’яна й зовсім беззахисна. Розкольників знав, що причиною всіх страждань принижених людей була бідність. Єдиним, що могло раз і назавжди припинити ці страждання, був злочин. Адже на гроші, які були в баби, можна було врятувати десятки сімейств від убогості, від загибелі, від ганьби.

Один раз Раскольнікову приснився сон: на його очах Миколка бив коня, а він, весь у сльозах, жалував її. Цей сон показав все найкраще, людське, що є в Раскольнікове, а також вся його відраза до злочину. Родіон свідомо йшов на цю справу, хоча й знав, що не витримає. Незадовго до злочину він був сам не свій, блідий, слабкий. А як він Бога просив: “Господи, покажи мені шлях мій, а я відрікаюся від цієї проклятої… мрії моєї!” Але, напевно, і Бог не зміг допомогти йому, така його доля. Родіон хотів стати Наполеоном – не став; хотів допомогти собі й своїй сім’ї – не допоміг; не хотів випробувати теорію – випробував, а замість одержав одні тільки страждань.

Розкольників уважав, що належить до людей “незвичайним”. Виявляється, що він помилився. “Незвичайні” люди порушують закони і їх не мучить совість, а. Раскольнікову було не під силу терпіти такі мучення, за чим пішло щире розкаяння й визнання своєї провини. Так і вийшло: чортові закону Розкольників зміг переступити, а залишитися за нею було вище його сил.