Своєрідність язика роману Івана Тургенєва «Батьки й діти» – Тургенєв Іван

И. С. Тургенєву належить чудова формула: язик = народ. Більшу частину життя проведший за кордоном, знавець багатьох іноземних язиків, И. С. Тургенєв не переставав захоплюватися російською мовою, називаючи його «велик і могутнім», зв’язуючи з ним надії на світле майбутнє Росії: «але не можна не вірити, щоб такий язик не був даний великому народу».

Російський мова підтримувала його «у дні сумнівів, у дні тяжких роздумів про долі своєї батьківщини». У статті із приводу «Батьків і дітей», звертаючись до молодих літераторів, Тургенєв пише: «Бережіть наш язик, наш прекрасний російський мова, цей скарб, це надбання, передана нам нашими попередниками… звертайтеся шанобливо із цим могутнім знаряддям; у руках умілих воно в стані робити чудеса!»

Сам великий письменник віртуозно володів цим знаряддям. «Говорять, він дивно розповідав… у його Літературі почуваєш корінний великоросійський говір… з великою дійсністю й тим дивним рівноденням культури й стихії, природи, яке рідко зустрінеш. У його книгах говорить пана, що взяв все теплого й живе в мужика, лісу, зорі… його принадність у природності», – писав Б. Зайцев. І в романі «Батьки й діти» И. С. Тургенєв залишається істинно великим художником слова. Такий тонкий стиліст, як А. П. Чехов, захоплювався ліричною схвильованістю й задушевністю авторського оповідання в романі, а про сцену смерті Базарова викликнув: «Це чорт знає як зроблено, просто геніально!»

Головне місце в романі, як відомо, приділяється історичній суперечці лібералів і революціонерів – демократів. У зв’язку із цим основною формою виявлення характерів героїв, їхніх поглядів і переконань, індивідуальних рис стає діалог (полеміка «батьків» і «дітей»). При цьому язик персонажів і язик автора активно взаємодіють. Лад мови різночинця Базарова різко протиставляється ладу мови поміщиків Кірсанових, і головним чином не лексикою, не підбором слів, а манерою висловлення. Базарів говорить різко, коротко, ясно, точно, образно, категорично й дотепно, що відповідає його характеру: прямота, почуття людського достоїнства, незалежність поводження, воля, віра в себе й своя справа. Кірсанови говорять із вишуканою ввічливістю, багатослівно, манірно.

У мові Базарова багато наукових слів і виражень, пов’язаних з його заняттями природничими науками, зокрема медициною («симптому, «людський екземпляр», «досвіди», «тілесні недуги», «латинська термінологія»), а також політичних і філософських виражень, що вказують на особливості його світогляду («нігілізм», «доктринерство», «громада», «парламентаризм»). Базарів часто використовує виразні оцінні епітети, що виявляють його відношення до різних людей: «архаїчне явище» (про Павла Петровичі); «славний малий», «сонечко» (про Миколу Петровичі); «баба з мозком», «тертий калач» (про Одинцову); « мя – конький, ліберальний панич» (про Аркадія), «яка гарненька» (про Фенечке).

Для язика Базарова характерно органічна взаємодія літературної мови із кращими зразками народної лексики, йому близька й зрозуміла розмовна народна інтонація, при якій, перш ніж бути вимовленим, зважується кожне слово. Герой часто вживає прислів’я й приказки: «бабуся надвоє сказала», «шила в мішку не приховаєш», «там добре, де нас ні», «мертвий живому не товариш», «удень із вогнем не знайти». Базарів часто злегка змінює народні вираження, природно вводячи їх у свою мову: «обламаю справ багато», «для заради важливості», «дурниця з нього вся вийшла», «бідність, говорять, не порок», «у тихому вирі… ти знаєш…», «у твого батька, видно, губа не дурка», «не богам же, справді, горщики обпалювати» і інші. Про простоту й демократичність героя й у той же час про його зневагу до витонченої, манірної мови дворян свідчать просторічні, побутові, часом грубуваті слова й вираження: «мати в мене така жаліслива», «чорт мене смикнув», «ні, це дудки», «коли черева не відростив», «барчуки прокляті», «махнемо», «плюхнути», «шлялися», «що за полювання», «нора кинути цю дурницю», «князівське поріддя», «чули ми цю пісню», «виляти хвостом не стану».

Гострий розум Базарова, здатність логічно розвивати свою думку, обґрунтовано заперечувати проявляються в його «власних» афоризмах, виразна й влучних: «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»; «Справжня людина той… якого потрібне слухатися або ненавидіти»; «Потрапив під колесо – туди й дорога»; «Я нічиїх думок не розділяю; я маю свої»; «Чималий хімік в двадцять разів корисніше всякого поета»; «Стара штука смерть, а кожному внове».

Цікаво, що інтонація мови Базарова міняється залежно від того, до кого вона звернена, З Павлом Петровичем він говорить просто в прямо, висловлює те, що думає, або з явним глузуванням і навіть іронічно, знижуючи в такий спосіб «високий тон» мови свого супротивника. У бесідах з Миколою Петровичем відчутні поблажливо – шанобливі інтонації, з Аркадієм – повчальні ноти, а в розмовах з батьком присутній поблажливо – добродушна тональність, що проривається крізь напускну сухість і холодність

Мова Кірсанових визначається їхніми характерами й світоглядом. Павло Петрович – головний ідейний супротивник Базарова – увесь час настовбурчує, затіває суперечки й при цьому, як пан – аристократ, гордовитий, зберігає «високий стиль», витіюватість: «Я маю честь запропонувати вам наступне», «смію сказати», «за цим, вельмишановний пане, мені залишається тільки дякувати вам», «відчутно вам зобов’язаний». Ці вираження підкреслюють вишуканість і холодно – бездушний обіг. Павло Петрович називає себе «людиною ліберальним і люблячий прогрес» і намагається показати це в розмові, використовуючи слова, обороти, характерні для язика тодішньої дворянської інтелігенції: «Особистість, вельмишановний пане, – от головне… тому що на ній усе будується»; «логіка історії», «цивілізація», «матеріалізм». Улюблене слівце («принсип») він вимовляє на французький манер. Взагалі Павло Петрович часто прибігає до французької мови, особливо коли утрудняється точно виразити свою думку по – російському.

Микола Петрович боязкий, поступливий, у нього немає власної думки, і тому його мову відрізняють непевність, нечіткість, м’якість, часом багатослівність: «Тільки от чого я в користь не візьму. Здається, я все роблю, щоб не відстати від століття; селян улаштував, ферму завів, так що навіть мене у всій губернії червоним величають; читаю, учуся, взагалі намагаюся стати урівень із сучасними вимогами, – а вони говорять, що пісенька миючи проспівана. Так що, брат, я сам починаю думати, що вона точно проспівана». Характер Аркадія ще не сформувався, і він поки мислить і говорить із чужого голосу, сліпо наслідуючи Базарову.

И. С. Тургенєв займає в першому ряді нашої літератури заслужене місце письменника, що створював своїх героїв «засобами душі і язика». І хоча роман «Батьки й діти» викликав буру критичних відкликань саме по ідейних міркуваннях, здається, до творчості Тургенєва можна застосувати формулювання В. Набокова, сказану, щоправда, із приводу іншого російського письменника, що роман – «феномен язика, а не ідей».