Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми (за новелою Ґ. Маркеса ‘Стариган із крилами»)

Новела Ґабріеля Ґарсіа Маркеса “Стариган із крилами” — це тонкий сплав міфологічного і реального.

Жителі невеликого села Пелайо й Елісенда заклопотані своїми справами. Чоловік збирає на своєму подвір’ї крабів, які, рятуючись від води, повзуть у їхній будинок, а дружина сидить біля ліжка хворого сина. Дощ не вщухає уже третю добу, вода затопила все навкруги, небо і море стали однакового сірого кольору, а ранок не приніс очікуваного сонця. Усе це нагадувало початок всесвітнього потопу. І ось у таку негоду Пелайо знайшов на своєму подвір’ї старого, лисого, одягненого, як жебрак, діда, який борсався у калюжі, не маючи сил вилізти на сухе, бо йому заважали великі обскубані й брудні пташині крила. Коли люди трохи отямилися від Здивування й переляку, то дійшли висновку, що перед ними янгол.

Ми звикли уявляти янголів-посланців Божих, носіїв добра і світла чистими, красивими, добрими і сильними. Вони виступають провідниками Божої волі, розпорядниками, охоронцями всього живого. Янгол у Маркеса являв собою повну протилежність міфічному: “старенький дід”, “страховисько”, такий “немічний, що злива збила його на землю”, “одягнений, як жебрак”, “з великими пташиними крилами, обскубаними й брудними”.

Прибув цей янгол з невідомою місією, говорить незрозумілою мовою, абсолютно не цікавиться людьми, й чудеса, які він робить, зовсім не такі, яких від нього чекають. Реакція жителів на появу живого янгола була суто обивательською. Пелайо закрив його в тісному дротяному курнику, а селяни, яких набилося повне подвір’я, кидали діду в клітку різну їжу, “немовби то було не надприродне створіння, а якась циркова звірина”.

Отець Гонзаго, замість того щоб захистити янгола від знущань з боку цікавих, пообіцяв написати листа єпископові, а той у свою чергу напише Папі. “Листування з Папою могло б тривати поки світу й сонця”, а поки що подружжя вирішило брати гроші за цікаве видовище.

Із прибуттям янгола життя людей не змінилося. Вони не очистилися від скверни, від бездуховності, їхні душі не розкрилися до світла.

Коли янгол захворів, лікар, що його оглядав, найбільше дивувався крилам, “які були настільки природними в цьому організмі, що виникало логічне запитання, чому їх позбавлені інші люди”.

Люди, які знайшли янгола, справді живуть без крил, а значить, без високої мети, без бажання реалізувати себе і свої здібності, без натхнення, без відчуття своєї єдності з Богом.

Найвища життєва мета подружжя, яке знайшло янгола, — матеріальний достаток, новий двоповерховий будинок; жителів, які збігалися подивитися на Божого посланця, — бажання побачити чудо; отця Гонзаго — не втратити своєї парафії.

Ці люди звикли до безкрилого, обивательського життя. Вони не мріють про щось вище, ніж матеріальний статок, добробут, і спілкування з янголом з радістю міняють на спілкування з цирковою жінкою-павуком, яка розкаже про себе й відповість на всі питання. Вони навіть не помітили, як крила янгола обросли новим пір’ям, і з полегшенням зітхнули, коли Божий посланець “нарешті забрався від них і полетів у бік моря, перетворившись на маленьку чорну цятку”.

Своїм невеликим за обсягом твором Габріель Гарсіа Маркес ставить перед нами багато питань. Якщо людина створена за образом Божим, то чи має вона право жити безкрило, думати тільки про матеріальне, ставити ґрати на вікнах своїх будинків, щоб туди не залітали янголи? На всі ці питання кожен повинен знайти свої відповіді.