Поетичне новаторство символістів

Література кінця ХІХ – початку ХХ століття – один з найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури ХІХ століття, а вже нове століття диктує свої критерії цінностей. Тому з’являються літературні й художні напрямки, плини, стилі, серед яких новий літературний напрямок, що одержало назву символізм

Поезія, відповідно до теорії символістів, повинна підходити до дійсності через тонкі позначки й півтони. Краса й істина осягають не свідомістю, а інтуїцією

Символ для символістів – це не загальновизнаний знак. Від реалістичного образа він відрізняється тим, що передає не об’єктивну сутність явища, а властиво індивідуальне подання поета про світ, найчастіше не певне:

Тінь нестворених створень

Колишеться в сні,

Немов лопати що латається

На емалевій стіні

(В. Брюсов. «Творчість»)

Хоча символізм був широко визнаний російською поезією, батьківщиною його вважається Франція. Там він зложився як напрямок ще в 70 – 80 роки XIX століття. Більшість символістів були виразниками ідей декадансу, відбиваючи песимістичні настрої, створюючи символи смерті. Але до символів зверталися й поети, які займали прогресивні позиції, наприклад, бельгійський поет Эмиль Верхарн, німецький драматург Гауптман, бельгійський драматург Метерлинк, автор драми «Синій птах».

Західноєвропейська поезія мала великий вплив на російську літературу. Цей вплив полягав у становленні нової концепції людини. Концепцію визначили французькі поети Шарль Бодлер і Поль Верлен

Шарль Бодлер у найвидатніших збірниках своїх добутків «Квіти зла» і «Малі поезії в прозі» визнавав несправедливість існуючого буржуазного миру, але симпатію до знедоленого виражав песимістично.

Основоположником французького символізму по праву вважається Поль Верлен. Його добутку зі збірників «Гарна пісня», «Романси без слів», «Мудрість» сповнені мотивів суму, самітності, релігійної містики

Ці ж мотиви перейняли у французьких російські символісти:

Повністю життя прийняти ми не сміємо

Ваги щастя підняти не вміємо,

Звуків хочемо, – але співзвуч боїмося,

Дозвільним желаньем меж нудимося,

Вічно їх дорогим, вічно страждаючи, –

И вмираємо, не досягаючись

(Из. Гиппиус. «Межа»)

Але більшість російських символістів не тільки підтримали сутність нової концепції, але й доробили неї, переосмислюючи історичні події, як власні, а розвиток історії, розвиток життя вважали досягненнями внутрішнього миру людини. Таким чином, якщо особистість за короткий час переборе суєтність життя, значить вона зуміє приєднатися до вічних законів, які існують не абстрактно, а конкретно:

У моїй душі лежить скарб

И ключ доручений тільки мне!

Ти право, п’яне чудовисько!

Я знаю: істина ввине.

(О. Блок. «Незнайомка»)

Росіяни символісти намагалися пояснити сутність нового для російської літератури напрямку декількома критичними статтями, однак їхнє мистецтво було відірваним від життя. І навіть найвидатніші представники цього напрямку, залишаючись новаторами, не змогли злити воєдино життя й творчість, вертаючись креализму.