Короткий зміст “На Іртишу” Залигіна по главах

Збуджені мужики не розходилися, знову зійшлися в конторі, і пішла розмова про те, яка життя чекає їх у колгоспі. «Коли влада й далі буде ділити нас на кулаків і бідняків, то де зупиняться, – міркував Кульгавий Нечай. Адже мужик, він споконвічно – хазяїн. Інакше він – не мужик

А влада – те нова хазяїв не визнає. Як тоді на землі працювати? Це робітникові власність ні до чого. Він по гудку працюється

А селянинові? І виходить, що кожного з нас кулаком можна оголосити». Говорив це Нечай і на Степана поглядав, чи правильно? Степана Чаузова в селі поважали – і за хазяйновитість, і за сміливість, і за розумну голову. Але мовчав Степан, не просто все. А повернувшись додому, виявив ще Степан, що дружина його Клаша оселила в їхній хаті Ольгу Ударцеву з дітьми: «Ти їхній будинок розорив, – сказала дружина. – Невже детишек помирати пустиш?

» И залишилася в них Ольга з дітьми до весни. А на інший день зайшов у хату Егорка Гилев, мужичок із самих непутящих на селі: «За тобою я, Степан. Слідчий приїхав і тебе чекає». Слідчий почав строго й напористо: «Як і чому будинок зруйнували?

Хто керував? Чи було це актом класової боротьби?» Ні, вирішив Степан, із цим розмовляти не можна – що він у нашім житті розуміє, крім «класової боротьби» ? І на питання слідчого відповідав ухильно, щоб нікому з односільчан не нашкодити. Начебто відбився, і в папері, що підписав, зайвого нічого не виявилося

Можна б і зажити далі нормально, спокійно, але отут голова Павло Печура з району повернувся й відразу – до Степана із серйозною розмовою: «Думав я раніше, що колгоспи – справа сільське. ан ні, ними в місті займаються. Так ще як! І зрозумів я, що не годжуся

Отут не тільки селянський розум так досвідченість потрібні. Отут характер потрібний сильний, і головне, уміти з політикою нової звертатися. До весни побуду головою, а потім піду. А в голови, по моєму розумінню, тебе потрібно, Степан. Ти подумай».

Ще через день знову Егорка Гилев заявився. Оглянувся й тихо так сказав: «Тебе Ляксандра Ударцев до себе викликає нонче». – «Як це?!» – «Він ховає в мене в хаті. З тобою поговорити хоче

Може, вони, випадні, такого мужика, як ти, до себе хочуть приохотити». – «Це чого ж мені з ними разом робити? Проти кого?

Проти Фофанова? Проти Печуры? Проти Радянської влади? Я дітям своїм не ворог, коли вона їм життя обіцяє… А тебе бити до смерті треба, Егорка!

Щоб не нацьковував. Від таких, як ти, – головна шкода!» «І що за життя така, – зллився Степан, – дня одного, щоб мужикові дух перевести й господарством зайнятися, не дається. Замкнутися б у хаті, сказати, що занедужав, так на печі лежати». Але пішов Степан на збори

Він знав уже, про що збори будуть. У районі Печура завдання одержав – збільшити посіви. А де насіння брати?

Останнє, на їжу залишене, нести в колгосп?.. Народу було в хаті – читальні – не продохнуться. Сам Корякин з району подарував. Був він із крутолученских, але тепер уже не мужик, а – начальник. Доповідач, слідчий, про справедливість почав говорити, про суспільну працю, як самому правильному: «От тепер машини пішли, а хто їх купити може?

Тільки богатый. Виходить, і тому – поєднуватися треба». «Так, машина – це не кінь, – задумався Степан, – вона – те дійсно іншого господарювання вимагає». Нарешті дійшло й до насінь: «Люди свідомій, відданій нашій справі, думаю, подадуть приклад, зі свого особистого запасу поповнять насінний фонд колгоспу». Але мовчали мужики

«Даю пуд», – сказав Печура. «А скільки Чаузов дасть?» – запитав доповідач. Піднявся Степан

Постояв. Подивився. «Ні зернятка!» – і сіл знову. Отут Корякин голос подав: «Щоб годувати свою сім’ю й дружину класового ворога з дітлахами, є зерно, а для колгоспу – немає?» – «Тому й ні, що їдців додалося».

– «Виходить, ні зерна?» – «Ні єдиного…» Скінчилися збори. І тої ж уночі засідала трійка по виявленню куркульства

Як не захищали Чаузова Печура й слідчий, а Корякин наполіг: оголосити кулаком і виселити із сім’єю. «Я отут підстелив до нього Гилева, сказати, що з ним нібито хоче зустрітися Ударцев, так він хоч на зустріч і не пішов, але адже й не повідомив же нам нічого. Ясно – ворог». …І от збирає Клашка барахло в далеку дорогу, прощається Степан з хатою, у якій виріс

«Куди повезуть, що з тобою робити будуть – справа не твоє, – міркує він. – На місці будеш – отоді вже знову за життя хапайся, за невеселу землю, за хату яку – ніяку…» Кульгавий Нечай прийшло в кожусі, з батогом: «Зібрався, Степу? Я тебе й повезу. Сусіди ми. І дружки». Печура прибіг попрощатися, коли сани вже рушили

«И почто ціна така за нашу, за мужицьку правду призначена? – запитав Печура в Нечаю. – И кому вона взапас?

А?» Нечай не відповів