«Виконання своєї роботи» — гідний спосіб кинути виклик смерті (за романом А. Намю «Чума»)

Роман Альбера Камю «Чума» — це хроніка одного тяжкого року у звичайному місті Орані, французькій префектурі на алжирському узбережжі. У цьому місті, як і в інших містах світу, люди багато працюють, але в житті їх цікавить тільки ко­мерція, гроші. Втіхи, розваги, кохання, спілкування з друзями вони відкладають на суботу і навіть не здогадуються, що десь є зовсім інше життя. Серед людського натовпу в Орані особистість почуває себе самотньою, хворий чи помираючий там самотній по-справжньому.

Одного квітневого ранку доктор Ріє звернув увагу на мертвого щура в себе на сходах, а на вулиці побачив ще одного. «Гризун спинився, ніби шукаючи рівно­ваги, перекрутився на місці і, кволо писнувши, упав додолу; з його вищиреного писка бризнула кров». Лікар зацікавився цим випадком і вирішив об’їхати най – убогіші квартали околиці. Серед сміття, між бочками зі сміттям Ріє побачив де­сятки щурів, що валялися на купі лушпайок та брудного ганчір’я.

За кілька днів щурі вже і вдень зграями виходили з підвалів, погребів, щоб, покрутившись довкола себе, сконати на місці. А потім почали хворіти й помира­ти люди. Смерть спочатку прийшла у найбідніші квартали, а за кілька днів, коли смертних випадків побільшало, лікарі зрозуміли, що у місті епідемія чуми.

«Доктора Ріє, як і інших співгромадян, чума захопила зненацька». Він ще ва­гався, не хотів вірити у можливість епідемії, але факти говорили самі за себе. Смерть стояла на порозі кожного будинку, і Ріє зрозумів, що зневірі, непевності, ваганню, страху він протиставить повсякденну працю.

Доктор Ріє наполіг, щоб префектура скликала санітарну комісію і вжила запо­біжних заходів проти поширення чуми. Місто об’явили закритим. Різні люди по – різному сприйняли цю звістку. Заїжджий журншііст Рамбер не мав нічого спіль­ного з цим містом, тут затримався зовсім випадково. Десь далеко на нього чекаї кохана жінка, і Рамбер вирішив будь-що вирватися з міста, але з часом розуміє, що «соромно бути щасливому одному».

Жителі Орана неохоче вступали до добровільних дружин, створених для бо ротьби з чумою. Але були люди, які самовіддано допомагали доктору Ріє.

Тарру — революціонер, який багато років провів у боротьбі за права знедо­лених, із часом зрозумів, що не має права вбивати людей навіть в ім’я найвищої ідеї. Він розірвав стосунки із друзями-повстанцями й оселився в далекому Орані. Кілька довгих місяців Тарру, щодня мужньо дивлячись смерті в обличчя, віддавав увесь свій запал, енергію, чималий досвід боротьбі за людське життя.

Учений-єзуїт отець Паклю у своїх проповідях говорив, що Господь послав епідемію очистити від скверни місто, що потонуло в гріхах, відокремити пра­ведних від винних. Але чума ніби знущається з усіх його тлумачень: вона минає порочних і карає безгрішних. Смерть безвинної дівчинки вразила єзуїта, і він включається в боротьбу з епідемією, самовіддано виконує найнебезпечніші до­ручення лікарів.

Найдрібніша людина з юрби, невдаха у всьому Гран так само, як і Ріє, спові­дує стоїчну віру. «Чума тут, треба захищатися, усе ясно». Доля була несправедли­вою до нього, але цей незрозумілий для всіх дивак переконаний, що не треба під­даватися зневірі, у будь-якій ситуації треба боротися, і тоді біда відступить.

Не всі жителі Орана піднялися на боротьбу з епідемією. Але приклад тих, хто не побоявся ризикнути своїм життям, показував, що люди не повинні втрачати надію, хилитися під тиском лиха. У ситуації, коли смерть чигає на кожного, тіль­ки робота, виконання свого обов’язку дадуть можливість не лише вистояти, а й підтримати у біді ближнього.