Исаак Бабель. “Конармия” – Бабель Исаак

Бабель все своє життя не був ні на кого схожий, і жоден письменник не міг зрівнятися з ним. Він завжди писав про свій внутрішній світ на своїй індивідуальній мові. Він відрізнявся від інших авторів не тільки своєрідною письменницькою манерою, але й особливим сприйняттям происходящего у світі. Всього його добутку були породжені життям, воно був реалістом у самому точному змісті цього слова. Він зауважував те, повз що інші проходили, і говорив так, що його хотілося завжди слухати. Бабель розповідав надзвичайно про щось незвичайному, не досяжному

За малим виключенням книги Бабеля показують два мири, його що вразили: дореволюційну Одесу й похід Першої кінної армії, учасником якого він був

В 1920 році Бабель – у Першій кінній армії. У зошит молодий автор заносив свої військові враження. Є в “Конармии” новела “Гедами”, у якій показаний лахмітник – філософ. Іншому читачеві ця новела може здатися романтичним вимислом, але щоденник пояснює походження “Гедами”. В 1920 році Бабель зустрів героя своєї новели й записав: “Маленький єврей – філософ. Неуявна крамниця – Диккенс, мітли й золоті туфлі. Його філософія: усі говорять, що вони воюють за правду, і всі грабують”.

Горький говорив про “Конармии”: “Таке барвисте й живе зображення одиничних бійців, що давало б мені подання про психіку колективу, всієї маси конармии й не могло побачити й зрозуміти силу, що дозволила зробити їй історичний її похід, – я не знаю в Російській літературі”.

У центрі “Конармии” – одна з основних проблем бабелевского реалізму: проблема людини в революції, людину, що вступила в боротьбу за новий початок. Прагненням зрозуміти людське в революції, її гуманістичний зміст перейняті багато сторінок “Конармии”. Людина й боротьба, воля й революційна необхідність, насильство й так звана соціалістична законність, пролетарська диктатура й пролетарський гуманізм, піднесене й низинне в людині – от, мабуть, ті основні питання, які присутні в кожній новелі циклу “Конармия”.

Написавши “Конармию”, И. Бабель одночасно підписав собі вирок, лише відтягнутий у часі. Там є така пропозиція: “Ми представляли мир як квітучий сад, по якому гуляють гарні жінки й коні”. Ємність цієї пропозиції колосальна: так і бачиш молодих, майже пацанів, бійців конармии, що відпочивають після бою й мріють зовсім про деякому – про світ. Але мир – це не тільки відсутність війни. Це ще й вся земна куля, тому що вони борються за перемогу більшовизму в усьому світі. І в цьому світі скрізь цвітуть сади, багато гарних жінок і обов’язково – коня. Вони ж червоні кіннотники! А навколо кров, сифіліс, свавілля, голод, море самогону, мародерство під видом репатріації, самовпевнений командарм “у червоних штанях з лампасами” – майбутній кат письменника

Який же історичне тло подій, описаних в “Конармии”? Такий, яким він і був у реальності. Рада народних комісарів направляє кінну армію на столицю Польщі для відновлення довоєнних границь Росії. Похід провалюється, Західну Україну й Бессарабію ділять Польща й Румунія. Але Бабель – поет дріб’язків, він через незначні деталі декількома фразами здатний намалювати трагедію або комедію. А “дріб’язку” у конармии сумні. Це нескінченне насильство, свавілля командирів, постійне хамство, шалене звірство, що воинствует неуцтво

“Бійці дрімали у високих сідлах. Пісня дзюрчала, як пересыхающий струмок. Дивовижні трупи валялися на тисячолітніх курганах. Мужики в білих сорочках ламали шапки перед нами”. Один абзац, а стільки сказано! Є настрій, є географія місцевості, є утома бійців після важкого переходу, їх пересохлі від жари ковтки, є жах мужиків, про всякий випадок надевших білі (смертні) сорочки. “Як швидко знищили людини, принизили, зробили некрасивим”. Виходить, бачить все це він не тільки очами письменника, але й осмислює що відбувається. Може, він, як і мільйони обдурених, що повірили в ірреальне, уважає, що братовбивство виправдано? Може, він саме в такій формі уявляє собі дорогу до світлого майбутнього?

Принадність бабелевского мови не стільки в тім, що він абсолютно точний і гранично лаконічний. І не стільки в тім, що це почасти містечковий діалект Одеси. Мовними характеристиками письменник володіє в досконалості, і те, що Будьонний, наприклад, говорить із єврейським акцентом, не дивує. “Хлопці, – сказав Будьонний, – у нас погана положення, веселей треба, хлопці…”

У цьому є якесь письменницьке чудо. Читаючи прозу Пушкіна, доторкаєшся до такого ж чуда: прості селяни, Омелян Пугачов – усі володіють правильною літературною мовою, але кожний говорить індивідуально, типово, а, починаючи згадувати, представляєш чомусь, що їхня мова була нескладної, спрощеної

Так само й у Бабеля. Проза до відмови насичена метафорами, фактами, подіями. Цього набору на перший погляд зайво багато, але саме він створює неповторне зачарування цього письменника. Ну й, звичайно, гумор. Чудовий одеський гумор, яким приправлена кожна фраза, кожна сама сумна подія. “Над ставком зійшов місяць, зелена, як ящірка”. “На стіні – фотографія Лементів. Лементи на ній широкі, як шафи, з натужними випнутими очами”.

Звичайно тільки вірші мають неймовірну ємність при абсолютному лаконізмі. Бабель визнавався, що пише повільно, важко. Що, до речі, не заважало йому бути активним журналістом. Зате якість цих важких рядків давно переплавило “словесну руду” у золото чистої проби

У братів Стругацких у книзі “Град приречений” є така фраза: “Що таке особистість? Суспільна одиниця! Нуль без палички. Не про одиниці мова, а про суспільне благо. В ім’я суспільного блага ми повинні прийняти на свою старозавітну совість будь – які ваги, порушити будь – які писані й неписані закони. У нас один закон: суспільне благо”.

Здається, що такими ж принципами керувався комуніст Бабель. Він служив високим партійним ідеалам. І партія “віддячила” його!

В “Конармии”, на мій погляд, немає захисту революції. Її герої часто жорстокі, але часом і смішні; у них багато бурхливої, військової непередбачуваності. Однак правотою справи, за яке вони вмирають і борються, перейнята вся книга, хоча ні автор, ні герої про це не говорять. Для Бабеля бійці “Конармии” не були комічними героями, яких ми так часто зустрічаємо в нашій Літературі, а були живими людьми зі своїми недоліками