Аналіз вірша Маяковського «Добрий стосунок до коней» – Маяковський У. В

У складне для Росії час, у період політичного перелому, у складних соціально – побутових умовах, російські поети звертаються у своїх добутках до справжніх духовних цінностей, пишуть про моральність, мораль, милосердя й жалі

В. В. Маяковський у вірші «Добрий стосунок до коней» міркує про пороки сучасного суспільства, недоліках людей. Як і багато добутків поета, цей вірш має сюжет: люди, побачивши упалого коня, продовжують займатися своїми справами, і зник жаль, милосердне відношення до беззахисної істоти. І тільки ліричний герой відчув «якусь загальну звірину тугу»:

Кінь, не треба.

Кінь, слухайте –

Чого ви думаєте, що ви їх плоше?..

Знаменита фраза з поетичного добутку: «…всі ми трошки коня», стала фразеологізмом. У житті кожної людини наступає такий період, коли він має потребу в співчутті, жалі, підтримці. Вірш учить доброті, милосердю, людяності. Атмосферу трагічної самітності створюють різні поетичні прийоми. Найпоширеніший серед них: прийом звукописи (опис предмета переданий через його звуковий супровід). У цьому вірші підібране сполучення звуків передає голосу вулиці: «скупчилися, сміх задзвенів і задзвякав», – стукіт кінських копит:

Били копита

Співали начебто:

– Гриб

Грабуйся

Труна

Грубий

Нетрадиційне сполучення слів використовується поетом для передачі зображуваного конфлікту: «вулиця перекинулася», «сміявся Кузнецький», «вулиця сковзала». Особливе римування поетичного вірша також сприяє нагнітанню тяжкої атмосфери самітності живої істоти – коня в юрбі зевак:

Кінь на круп

Гримнулася,

И відразу

За зевакой зевака,

Штани пришедшие Кузнецьким клешить

Скупчилися,

Сміх задзвенів і задзвякав:

– Кінь упав!

Упав кінь!

В. В. Маяковський використовує у вірші різні художньо – виразні засоби, які створюють особливу атмосферу, роблять зображувану поетичну картину більше яркою, виразної

Наприклад, метафора «льодом взута» передає сприйняття коня: сковзає вулиця, а не кінь. Інверсія «штани пришедшие Кузнецьким клешить» розкриває місце й час дії вірша: торговельні ряди Кузнецького мосту, особливо модним у той час було носити штани – кльош

Описуване потім подія залишає тяжке враження в читача, але фінал вірша оптимістичний, тому що в образі ліричного героя кінь знайшов сопереживающего людини:

Може бути

– стара –

И не мала потребу в няньці,

Може бути, і думка їй моя здавалося пішла,

Тільки

Кінь

Рвонулася,

Устала на ноги,

Ржанула

Ипошла.

Фінал вірша символичен: кінь згадує дитинство – саму безтурботну пору життя, коли кожний мріє про щасливе майбутнє, сподівається на краще життя:

И всі їй здавалося –

Вона лоша,

И коштувало жити,

И працювати коштувало

(2 варіант)

В основі добутку реальний факт, якому автор був очевидцем

Вірш починається з тупоту копит коня («Били копита, // Співали начебто: // – Гриб. // Грабуй. // Труна. // Грубий»). Пісня копит задоволена смутна: вона про грабежі, труни й брутальність. Якби «гриб» можна було замінити на «грип», тобто на голод, розруху, епідемії, то картина того часу була б ще більш повною. Вулиця, тобто люди цього міста, харчується повітрям («вітром опиту»), погано одягнена («льодом взутий»). Але є й інша вулиця, інші люди, ті, хто прийшов «штани…Кузнецьким клешить», зеваки. Рівномірний тупіт переміняється дзенькотом, брязкотом, виттям, лементами після вуличної події, винуватницею якого стала поскользнувшаяся на льоді й упалому коні. Голос вулиці змінився: від звичної монотонності не залишилося й сліду

– Кінь упав!

– Упав кінь!

Багато хто сміються над упалої, поскользнувшимся, оступившимся. Причому чим сильніше ушибся упалий, тим смішніше. Це низький сміх, на якому засновані комедії положень. Спробуйте представити себе на місці упалого – вам буде не до сміху, але в тім – раз у раз, що впав не ти, ти уник цієї неприємності й смієшся над невдахою. І тільки герой добутку не сміявся, а вдивлявся в очі кінськими, наповненими слізьми. Ці цілком осмислені, повні болі й приниження ока коня, змусили людину звернутися до неї, як до людини, спробувати заспокоїти, підбадьоритися

Дитинка,

Всі ми трошки коня,

Кожний з нас по – своєму кінь

Герой вірша зміг поставити себе на місце цього упалого коня, поспівчувати їй і засудити що сміються. Слово співчуття зробило чудо: воно додало сил коня, що щось сказала по – своєму, рвонулася й змогла встати на ноги. Рудий кінь знову відчув себе на якийсь час лошам, дитиною, що почула добре слово, що відчуло радість життя, бажання діяти, робити добро. Не тільки прикра подія, але й давно обридлий побут забулися: «і коштувало жити, // і працювати коштувало».