Про поему Єсеніна “Ганна Снегина” – Єсенін Сергій
На формування поглядів сучасників і їхніх нащадків впливало художнє втілення епохи, у яку жили й творили письменники й поети. Поет Сергій Єсенін був і залишається одним з таких володарів дум людських
У центрі уваги літераторів XIX і XX століть був образ часу з його проблемами, героями, шуканнями, сумнівами. ПРО С. А.Єсеніна в цей час усе більше зміцнює думку як про найбільшого соціального мислителя із загостреним сприйняттям сучасності. Поезія Єсеніна – джерело глибоких роздумів над багатьма соціально – філософськими проблемами. Це історія й революція, держава й народ, село й місто, народ і окрема особистість
Осмислюючи трагедію Росії 20 – х років, Єсенін визначив, передбачав всі, про що ми тільки недавно заговорили вголос після сімдесятирічної безгласності. Із приголомшливою силою запам’ятав Єсенін те “нове”, що насильно впроваджувалося в побут російського села, “підривало” його зсередини й привело тепер до усім відомому стану. Єсенін написав у листі свої враження того років: “Був у селі. Усе валить… Кінець всьому”.
Єсенін піднімається до справжнього історизму в показі революційних подій. Він свято вірить у правоту більшовиків, їхню справедливу боротьбу. Із цими подіями зв’язані й долі головних героїв поеми: поміщиці Ганни Снегиной, хутір якої під час революції селяни “забрали у волость із господарками й з худобою”; селянина бідняка Оглоблина Прона, що бореться за нову владу й мріє скоріше відкрити “комуну у своєму селі”; старого мірошника і його дружини – доброї, буркотливої клопотухи; оповідача – поета, земляка Прона, залученого революцією в “мужицькі справи”.
Поема “Ганна Снегина”, написана незадовго до смерті поета – в 1924 році, з’явилася своєрідним узагальненням міркувань Єсеніна про цей драматичний і суперечливий час і увібрала в себе багато мотивів і образи його лірики
У центрі поеми – особистість автора. Його відношення до миру пронизує весь зміст поеми й поєднує події, що відбуваються. Сама поема відрізняється багатоголоссям, що відповідає духу зображуваної епохи, боротьбі людських страстей. У поемі тісно переплітаються ліричного й епічного початку
Особиста тема тут головна. “Епічні” події розкриваються через долю, свідомість, почуття поета й головної героїні. Сама назва говорить про те, що в центрі – доля людини, жінки, на тлі історичного розвалу старої Росії. Ім’я героїні звучить поэтично й багатозначно. Снегина – символ чистоти білого снігу – перегукується з весняним цвітінням білої, як сніг, черемшини й позначає, по Єсеніну, символ втраченої назавжди юності. Крім того, ця поетичність виглядає очевидним дисонансом на тлі часу. Схований конфлікт благополучного села Радово (“У кожного сад і гумно”) із селом, що бідує, Криуши, що “орала однією сохою”, приводить до братовбивчої війни. Криушане, викриті в злодійстві ліси, першими починають побоїще: “…вони в сокири, ми тож”. А далі й розправа з деспотичним старшиною, що представляв на селі влада:
У скандалі вбивством пахне
И в нашу й у їхню провину
Раптом хтось із них як ойкне! –
И відразу вбив старшину
Час революції й уседозволеності висунуло з рядів криушан місцевого лідера Прона Оглоблина, що не має яких – небудь життєвих прагнень, крім як “випити в шинку самогонки”. Цей сільський революціонер – “забіяка, грубіян”, він “з ранку по тижнях п’яний…” Старухамельничиха говорить так про Проне, уважаючи його руйнівником, до того ж убивцею
“Тараканье поріддя”, – от як звертається до народу герой, у якому багато хто в колишні часи побачили ленінця. Страшний, по суті, тип, породжений переломною епохою. Пристрасть до спиртного відрізняє й іншого Оглоблина, проновского брата Лабутю, шинкарського жебрака, брехуна й боягуза. Він “з важливою поставою, як якийсь сивий ветеран”, виявився “у Раді” і живе, “не мозолячи рук”. Якщо доля Прона, при всіх його негативних сторонах, здобуває у зв’язку з його загибеллю трагічне звучання, то життя Лабути – жалюгідний, огидний фарс. Примітно, що саме Лабутя “поїхав першим описувати снегинский будинок” і заарештував всіх його жителів, урятованих згодом від швидкого суду добрим мірошником
Мірошник у поемі – це втілена доброта, близькість до природи, милосердя й людяність. Його образ пронизаний ліризмом і доріг авторові як одне з найясніших і добрих народних початків. Невипадково мірошник постійно з’єднує людей. Мірошник персоніфікує російський національний характер у його “ідеальному” варіанті й цим як би протистоїть поетові, чия душа ображена й озлоблена й у ній відчувається надрив
Коли “замурзаний набрід грав по дворах на роялях коровам тамбовським фокстрот”, коли лилася кров і руйнувалися природні людські зв’язки, ми по^ – особливому сприймаємо образ Ганни Снегиной. Світло й смутно виглядає її доля, виписана Єсеніним у кращих традиціях російської класики. Героїня з’являється перед нами в димку романтичного минулого – “щасливого минулого” – і суворого сьогодення. Міраж спогадів “дівчини в білій накидці” зникли в “прекрасному далеке” юності. Тепер же героїня, що овдовіла, позбавленого стану, змушений покинути батьківщину, вражає своїм християнським всепрощенням
Скажіть,
Вам боляче, Ганна,
За ваш хутірський розор?
Але якось сумно й дивно
Вона опускала свій погляд…
До її селян, що розорили, Ганна не випробовує ні злості, ні ненависті. Не озлобляє її й еміграція: вона згадує своє неповернуте минуле зі світлим смутком. Образ її, незважаючи на драматизм долі поміщиці Ганни Снегиной, віє добротою й людяністю. Особливо пронизливо в поемі у зв’язку з осудом імперіалістичної й братовбивчої війни звучить гуманістичний початок. Всім ходом поеми, різними її персонажами й ситуаціями засуджується війна: подіями життя А. Снегиной, мірошником і його бабою, візником
Війна мені всю душу з’їла
За чийсь чужий інтерес
Стріляв я в мені близьке тіло
И грудьми на брата ліз
У своєму трагічному обличчі в поемі з’являється час змін. Вражає людяністю, ” щоплекає душу гуманністю” поетична оцінка подій, тому що бачачи, “скільки зарито в ямах”, скільки “виродків тепер і калік”, міг написати тільки поет – патріот, випробуваний гуманіст
..я думаю,
Як прекрасна
Земля
И на ній людина!
Чудова поема Єсеніна “Ганна Снегина” вражає читача при зовнішній простоті оповідання глибиною змісту й ще раз доводить геніальність і майстерність поета