Шлях до правди й добра «совість, шляхетність і достоїнство – от воно, святе наше воїнство» – Дудинцев Володимир

Роман Дудинцева «Білі одяги» звертається до трагічного епізоду в історії нашого суспільства. Мова йде про криваву епоху сталинизма, однієї з жертв якої стала генетика й люди, що служили їй вірою й правдою. Вони і є головними героями книги. Сам автор ідею своєї книги виразив так: «Адже неможливо спокійно бачити тих, хто вміє совлечь із одержимого більшою справою людини його сяючі одяги, хто залазить у них сам і хизується, обманюючи інших своєю запозиченою привабливістю й гучними словами. Тут цілий мир складностей. У романі «Білі одяги» я хочу зірвати маски, під якими ховається зло. Уразити його в саме чутливе місце. Мені хотілося б озброїти гарної людини безпомилковими критеріями для розпізнавання добра й зла. Або, як сказав один мій читач, створити інструментарій добра».

Роман «Білі одяги» – це мужній крок письменника на шляху відновлення історичної правди. Сувора оцінка сталінського терору, дана письменником, дозволяє нам, читачам, відчути масштаби не тільки наукових, господарських, але й людських втрат. Пильний погляд Дудинцева на наше минуле змушує серйозно задуматися й про сьогодення. «Щастя шукати не можна. Приречена справа! Хто шукає, той, природно, намагається для себе. А це зусилля другого сорту. Щастя таких зусиль не любить, обходить

…Мир нам даний такий, який він є. Не додати, не зменшити. А щастя в ньому немає. Не помиляйся й не колеси зрячи в пошуках. І не думай, і не думки. Щастя в тобі. Коли покладеш свою плоть, щоб наситити ближніх… Проллєш кров, перепливеш моря страждань… Вилізеш на берег ледве живої… Отут щастя саме тебе знайде, що не помышляли про нього. Буде стелитися перед тобою. І ніколи не набридне… Щастя ще вільно вибирає гідного ». Ці слова належать одному з героїв роману Василю Степановичу Цвяху. У них укладена орієнтація на безкомпромісний моральний вибір – необхідність боротися зі злом в ім’я добра. Письменник вірить у торжество високої правди й щирого щастя, вистражданого дорогою ціною

Добро й Зло – от вічні протиборчі сили життя. Стригалев уважає показником високої моральності людини його здатність до самоаналізу, до роздумів про те, що таке добро й зло. Федір Іванович Дежкин із хвилюванням говорить полковникові Свєшникову: «Дивитеся! Це ж чудеса! Відкриття! Добро хоче ближньому приємних переживань, а зло, навпаки, хоче йому страждання. Почуваєте? Добро хоче вберегти когось від страждання, а зло хоче відгородити від задоволення. Добро радується чужому щастю, а зло – чужому стражданню. Добро страждає від чужого страждання, а зло страждає від чужого щастя. Добро соромиться своїх спонукань, а зло своїх. Тому добро маскує себе під невелике зло, а зло себе – під найбільше добро…». Федір Иванови год уважає, що право вільного морального вибору повинне залишатися за людиною. Але людське «я» не повинне деформуватися під тиском зовнішніх обставин, інакше в процесі деформації людина віддає свої високі моральні ідеали, і зло восторжествує над добром

Сили зла в романі Дудинцева представляють герої, які борються за те, щоб володіти благами життя одноосібно. Їх чимало. Фігура «народного академіка» Рядно втілює в собі особливо розгнуздане неуцтво й домагання на абсолютну владу. Живучий за законами підлості, він страшний тим, що його жорстокість і неуцтво невразливі. Автор досліджує причини цієї невразливості: «Касяна вашого до нас заслав не цар, – говорить полковник Свєшников Дежкину, – не Америка. Сам прилетів. Спочатку все озирався, мріяв, заздрив. Шукав ходи. Потім рушив у шлях – вивчати, про що всі кричать. Так що прилетів він із власної нескінченності…».

Живучість підлості, зла, неуцтва автор пояснює «народною безпосередністю», що була в той час «зручною ширмою для кар’єри» і сваволі. Нею прикривається не тільки Рядно. Не зрячи полковник Свєшников ставить в один ряд з Рядно генерала Ассикритова: «И Касян, і Коля мій прилетіли до нас зі свого власного простору, переповненого заздрістю. Заздрістю й мрією про владу… Посада, авторитет, пост… капітанське рубання, командирський місток… Ці люди завжди праві». Сатиричними фарбами намальована фігура найближчого помічника Рядно Саула Брузжака. Хижак по натурі, він надягає на себе маску наївності

Донощик Краснов, як і Саул, маскує своє зло благими намірами. «І цей злий намір так і переходить без змін зі сторіччя в сторіччя, із закону в закон. От це і є факт, що доводить історичну незмінюваність зла. Безваріантність». Письменник не може спокійно жити, бачачи, як люди, подібні його героям: Рядно, Брузжаку, Ассикрипову, Краснову – «хизуються, обманюючи інших, своєю запозиченою привабливістю й гучними словами». Дудинцев зриває з них маски, і тим самим учить читача розпізнавати зло, боротися з ним. Лысенковщина завдала удару не тільки землеробству, тваринництву, економіці країни. Вона внесла свій внесок у руйнування духовності. Відсутність динамізму в економіці, насадження жорстокості, страху привели наше суспільство до моральної деградації

Хазяями життя стали люди, які сіяли навколо себе насіння неправди, неуцтва, потребительства, користі. Ті ж, хто жив щирою справою, минулого або знищені, або вигнані. В. Дудинцев, звертаючись до критичних моментів нашої історії, змушує читача витягти моральні уроки, що сприяють пробудженню цивільного достоїнства кожної людини. Для улюблених героїв Дудинцева характерне вміння зберегти в собі високу духовність незалежно від ударів, які наносить їм доля. Для Стригалева й Дежкина, для Цвяха й Лени Блажко життя складається так, що страждання стають для них необхідною умовою існування добра. Вони вистраждали наукове відкриття нового морозотривкого сорту картоплі, залишаючись вірними своїм моральним принципам. Вони затверджують добро дорогою ціною – ціною страждання: «Картопля! Гібрид! Їжа! Це ж не мінута простого насичення. Концентрат пережитого. Смак мрії». Зло ще є самостійною субстанцією, і тому страждання, поки існує зло, буде завжди атрибутом добра. У філософських узагальненнях про добро й зло проступає справжня людяність автора «Бєлих одягів».

Дудинцев – майстер притч – метафор. У них знаходять вираження його філософські узагальнення. Метафори «спляча брунька», «чесний піонер», «парашутист», «піскові годинники» допомагають розпізнати добро й зло. В «піскових годинниках» втілюється ідея роману, «це графічне зображення нашої свідомості – як воно ставиться до навколишнього світу. Верхній конус, що йде в нескінченність, увесь час розширюється, це всесвіт, мир, що вміщає все… а нижній конус, що теж іде в нескінченність, у якого немає дна, це я…

Поки не навчилися записувати наші думки й почуття,.. доти може жити й діяти невідома добра людина, що ховається в тіні, готовий битися проти хитрувань зла… Самоспостереження злої людини не цікавить. Його життя в зовнішньому конусі, серед речей. За ними він полює. Йому потрібно увесь час бути в зовнішньому просторі, вистачати в людей з – під носа блага й показувати всім, що він добряга, шляхетний жертвователь. І все це маскування може бути добре видна добру, що навчилося бачити. Добро, що осягло цю різницю, буде перебувати у вигідному положенні. Це сверхмогучая сила». Так визначає образ буття Федір Іванович Дежкин. Він переконаний у тім, що якщо людина змінює своїй совісті, життєвим принципам під тиском зовнішніх обставин, то він не має сил зберегти моральну чистоту, і тоді зло в людині перемагає. Як же зберегти душу? Як залишити незатемненим її світло, що вказує шлях до правди й добра?

Дудинцев доводить, що можливість зберегти незаплямованої совість і чистої душу, віру, і добро, і справедливість всупереч трагічним обставинам зовнішнього миру залежить тільки від самої людини. Ті люди, які не пристосовуються до зовнішніх обставин, завжди живуть за законами правди. «Білі одяги» – це світло їхніх чистих душ. Труси й пристосованці в погоні за благами життя маскують свою незначність «білими одягами» із чужого плеча. І тому вони розпізнавані. Аналіз шляху героїв Дудинцева до правди озброює нас інструментарієм добра. Таким інструментарієм можуть бути енергія розуму, спокійна совість, незадоволеність собою, уміння приймати чужий біль і співчувати. Автор переконує читачів: людина повинен знати, що є добро й зло; учить вірити в торжество добра й боротися зі злом. А по шляху добра й правди повинен пройти кожний з нас