Народний одяг

Народний одяг – яскраве й самобутнє явище в історії його народу. Воно розвивалося й удосконалювалося протягом сторіч

Історія українського одягу пов’язана із традиціями Київської Русі. Костюм української селянки складався з вишитої сорочки, спідниці, що являла собою два незшитих полотнища картатої або орнаментованої тканини. На голові в дівчини був вінець, а в замужньої жінки убір з дорогої тканини. На ноги наші прабаби й прадіди одягали плетені або шкіряні постоли

До чоловічого одягу ставляться сорочки по коліна. Вони одягалися навыпуск, підперізувалися в’язаним поясом. На голові була шапка, взуттям служили постоли або шкіряні постоли. У прохолодні пори року чоловіка носили кожухи

У городян був інший одяг. Жінки носили довгу сорочку й незшиті обгортки. На голові в дівчин, як і в селянок, був вінець, а в жінок – чепець. Міські жителі мали багато прикрас – сережки, намиста, браслети. Головний убір жінки, як і багато інших елементів убрання, мав ритуальне значення

Згодом костюм змінювався. Одяг став своєрідною позначкою, по якій визначалася приналежність людини до бедным або богатых. У родинах забезпечених для пошиття костюмів використовувалися дорогоцінні тканини. Заможні козаки носили сорочки з тонкого полотна. Такі сорочки були вишиті золотом або сріблом. На початку XX століття в народному одязі відтворювалися певні елементи культури Європи. Внаслідок поширення досягнень професійної моди в сучасному одязі більшості народів миру відчуваються певні стандарти й еталони. Однак мала місце й самодіяльну моду, представники якої стимулюють пошук так званих індивідуалізованих костюмів