Кожний художник прагне створити таку перлину, яка б знайшла гідне місце в його творчості. Вінцем творчості Миколи Васильовича Гоголя вважається поема «Мертві душі».
Темою добутку стало зображення дійсності кріпосницької Росії, а дійсність ця неймовірна, тому що з погляду здорового глузду там можуть відбуватися самі неймовірні події
Миколаївська Росія показана автором через страшні образи її хазяїв. Н. Гоголь створив портрет поміщицького класу, що складається з п’яних офіцерів, гравців або просто манилових, собакевичей, коробочок і плюшкиных.
Велике узагальнююче значення мають сатиричні образи Гоголя. Вони розвертаються далеко за межі викриття феодально – кріпосницького суспільства
У Плюшкина гниє хліб, пропадає зрячи все те, що могло б забезпечити життя вмираючої від голоду селянам
Всі інші поміщики: і Манилов, і Коробочка, і Ноздрев, і Собакевич – сприймаються начебто б подвійним зором: по – перше, ми бачимо їх такими, котрими вони здаються собі, а, по – друге, такими, котрими вони є в дійсності. Порівнювати образи поміщиків не коштує. Адже вони сугубо індивідуальні, хоча є одна ознака, за яким ці образи сполучаються в ланцюжок: протягом добутку свертывается їх антилюдська сутність
Але картина російського життя не може бути повної без показу життя кріпосного сімейства під владою поміщиків. Це картина голоду, бідності, утиску: «Попадалися витягнуті по снурку села, будівлею схожі на старі кладені дрова, покриті сірими дахами з різьбленими дерев’яними під ними прикрасами у вигляді висячих шитих візерунками утиральников». Зрозуміло, чому кріпаки вмирають від лихоманки, адже: «у Плюшкина для всієї двірні, були одні тільки чоботи, які повинні були завжди перебуває в сінях. Усякий призивається в панські покои звичайно танцював через весь двір босоніж, але, входячи в покрову, надягав чоботи й таким уже образом був у кімнату». Зрозуміло, як жили двірські селяни восени й узимку, не говорячи вже про голод. І хоча люди «низького походження» показані автором не великим планом, а в цілому, однак показ народного життя в добутку є дуже важливим. Але все – таки є в поемі образи селян, які вражають влучністю свого показу. Це й дівчинка Пелагія, що не знає, де право, а де лево, і хлопчик Прошка в більших чоботах, і ті трудовики – теслі, муляри, які ввійшли в списки померлих селян
Образ Павла Івановича Чичикова персоніфікує внутрішній конфлікт між пристойною зовнішністю й внутрішньою підлістю, однак у добутку він є лише засобом дослідження корінних проблем тодішньої дійсності. Адже в композиційному плані головне місце в поемі займає зображення поміщицького й чиновницького миру, без якого панорамне життя суспільства неможливе
Навіть у протиставленні показу сонного життя поміщиків і жвавого побуту губернського міста є щось разюче. Спочатку здається, що попадаєш в інший світ – мир страстей і життя, а виявляється, що місто так само мертвотно існує, як і маєтку. І хоча чиновників Н. Гоголь зображує менш детально, чим поміщиків, однак саме вони створюють колективний портрет губернської влади. Письменник розкриває відношення представників цієї влади до своїх службових і державних обов’язків, які сприймаються як засіб для розбещеного ситого життя: «Геть бачив, якими франтівськими закордонними штучками заводилися митні чиновники, які порцеляни й батисты пересилали кумонькам, тіточкам і сестрам. Не раз давно вже він говорив з подихом: «От би куди перебратися: і границя близько, і освічені люди, а якими тонкими голландськими сорочками можна обзавестися!». Потрібно додати, що при цьому він подумував ще про особливий сорт французького мила.» От воно, ще один прояв мертвої душі!
Отже, тема мертвих душ у поемі Гоголя виникає в найважливішому й найглибшому значенні: суспільство миколаївської Росії не сприймало живу людську душу й людські відносини, підносячи мертву душу грошей і всіх проявів збагачення
