Маяковський: «прозаседавшиеся» – Маяковський Володимир

Говорячи про риси, що визначають характер сатири, М. Е. Салтиков – Щедрін писав: «Для того, щоб сатира була дійсно сатирою й досягала своєї мети, потрібно, по – перше, щоб вона давала відчути читачеві той ідеал, з якого відправляється творець її й, по – друге, щоб вона цілком ясно усвідомлювала той предмет, проти якого спрямоване її жало».

Сатира Маяковського повністю задовольняє цим вимогам: у ній завжди відчувається той суспільний ідеал, за який бореться поет. І чітко визначене те зло, проти якого спрямоване її вістря. Різноманітна сатира Маяковського в жанровому відношенні. Від досить своєрідного сатиричного «гімну» у дореволюційній поезії в перші роки після Жовтня він прийшов до веселої дотепної карикатури із властивої їй тенденцією до сатиричного образа – масці, широкому використанню гіперболи

В 20 – е роки у віршах про закордон Маяковський звертається до жанру лисичанського, сюжетного вірша, використовуючи його часто в сатиричних цілях. Багато й наполегливо працює поет і в жанрі віршованого сатиричного фейлетону. Цей жанр, що намітився в його поезії вже на початку 20 – х років, найбільшого розвитку досягає в останній період творчого шляху

До цього жанру можна віднести його відомі сатиричні вірші «Про дряни» і «Прозаседавшиеся», присвячені вони центральним темам сатиричної творчості поета – міщанству й бюрократизму. Якщо у вірші «Про дряни» була поставлена тема викриття міщанства, то рік по тому у вірші «Прозаседавшиеся» уперше пролунала друга стрижнева тема післяжовтневої сатири поета – боротьба сбюрократизмом.

И хоча панорама «бюрократизму » згодом знайшла відбиття у великій кількості добутків поета, «Прозаседавшиеся» залишилися одним із кращих зразків сатири Маяковського на цю тему. Істотною особливістю першого добутку про бюрократів є те, що в ньому немає конкретного образа бюрократа. Але зате є узагальнена картина бюрократів, що засідають. Сатиричний ефект у вірші наростає поступово. На початку вірша мало що передвіщає сатиричне звучання:

Ледве ніч перетвориться у світанок,

Бачу щодня я:

Хто в глав,

Хто в кому,

Хто в политий,

Хто в просвіт

Розходиться народ вучрежденья.

Ми довідаємося, що щоранку поет бачить, як «розходиться народ в учрежденья». Насторожує лише перелік цих установ – навіть від найменування почав їхніх назв стає небагато не по собі. А от сатиричне звучання другої строфи вже не викликає сумніву:

Обдають дощем справи паперові,

Ледве ввійдеш у будинок:

Відібравши з полсотни –

Найважливіші! –

Службовці розходяться на засідання

Для Маяковського бюрократизм завжди буде означати сліпу владу папірця, циркуляра, інструкції, що вживається на шкоду живій справі. Не випадково «У віршах про радянський паспорт » поет настільки різко виразиться про бюрократичний папірець («до будь – яких чортів з матерями котися будь – який папірець…»). Образ «паперового дощу», намічений в «Прозаседавшихся», щодо цього досить примітний і буде продовжений у цілому ряді наступних добутків поета. Однак у цьому вірші цей образ не одержує розвитку, тому що Маяковського тут цікавить інше – засідательський раж бюрократів. Невірно було б думати, що Маяковський бере під сатиричний обстріл засідання взагалі. Мова йде про бюрократичні засідання, які в повній відповідності із сутністю бюрократизму живої справи підмінюють розмовами, рішеннями, резолюціями, та й сама тематика цих засідань, зборів, нарад надумана. Протягом усього вірша поет підкреслює явно бюрократичний, архіформальний характер проведених засідань:

Товариш Іван Ваныч пішли засідати –

Об’єднання Тео й Гукона…,

…Засідають:

Покупка склянки чорнила

Губкооперативом…

Прохач, що оббиває пороги цієї установи «із часу вона», щоб взяти аудієнцію в одного з його працівників (якогось Іван Ваныча), ніяк не може його застати на місці, тому що невловимий Іван Ваныч постійно на якихось засіданнях. Маяковському самому довелося зштовхнутися з бюрократичною тяганиною, коли він спробував (усього за рік до створення «Прозаседавшиеся ») опублікувати в Держвидаві п’єсу « Містерія – Буф». У своїх заявах у комісії, у відділи; у деяких листах цього часу Маяковський розповідає, як йому довелося зштовхнутися з «бюрократизмом у чистому виді», з «бюрократизмом, змішаним зі знущанням», він пише про те, що «оббивали пороги голови». Звичайно в «Прозаседавшихся» ці біографічні факти гранично узагальнені, але їх не можна не враховувати. Четырежды за день, піднімаючись на «верхній поверх семиэтажного будинку», нещасний прохач так і не може застати Івана Ваныча. Щораз він чує один і те ж відповідь: «засідають». Але головне не в тім, що Іван Ваныч засідає, а в тім, на яких засіданнях він проводить свій службовий час. Тому що саме тут і виявляється бюрократична сутність «прозаседавшихся». Уже після першої спроби зустрітися з Іваном Ванычем прохач чує, що Іван Вааныч «пішли засідати» на «об’єднання Тео й Гукона». Тільки в мозку страшенного бюрократа могла народитися думка об’єднати настільки різні за своїм характером установи, якими є Театральний відділ Главполитпросвета (ТЕО) і Головне керування коннозаводства при Наркомземе (ГУКОН). І Маяковський, опираючись на реальний факт (в 1921 році колишній завідувач ТЕО режисер С. Н. Кель був призначений на роботу в… Гукон начальником відділу коннозаводства), іде далі, змушуючи бюрократів взагалі порушувати питання про об’єднання цих несумісних установ і тим самим домагаючись гостросатиричного ефекту

Сатиричне звучання не слабшає й тоді, коли вже в четвертий раз, уже «проти ночі» приходить прохач в установу й довідається, що таємничий Іван Ваныч цього разу «на засіданні ж – зе – грудки». У цій абракадабрі – висміювання любові до складних абревіатур, характерним для двадцятих років. І все – таки всі ці чотири епізоди пошуків «Іван Ваныча» – своєрідний підступ до головної картини, що розгорнеться, коли «розлютований» відвідувач, «дикі проклятья дорогою вивергаючи», уривається, доведений до білого розжарення, на засідання й бачить «страшну картину» – сидячі половинки людей, тому що «поневоле доводиться раздвояться. До пояса тут, а інше там». Фантастична картина засідання бюрократів, де сидять «людей половини», – це, звичайно, той же гротеск, побудований на реалізації (дослівному розумінні) вираження «розділитися навпіл », «роздвоїтися (стосовно людей), що привело поета до створення умовно – гіперболічного, що порушило зовнішню правдоподібність образа, але яскраво передали його суть – прозаседавшихся бюрократів. Гротескова картина засідання «людей половинок» викликає веселий сміх. Як ні фантастична намальована поетом картина, вона лише підкреслює реальність – засідательську суетню бюрократів. Сатиричний ефект підсилюється ще й тим, що «розлютованому», що мететься від «страшної картини» героєві протистоїть «спокойнейший голосок» секретаря:

Вони на двох засіданнях відразу.

У день

Засідань на двадцять

Треба поспіти нам

Поневоле доводиться раздвояться…

заключна строфа, ЩоЙде після цієї картини, звучить як підсумок, висновок усього вірша. «ПРО, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання всіх засідань» – ці рядки придбали воістину всенародну популярність, вони застосовні до всякого роду бюрократичним засіданням, зборам, нарадам. Міцно ввійшов у російську розмовну мову й неологізм Маяковського «прозаседавшиеся».