Костянтин Миколайович Батюшков і його внесок у російську літературу – батюшков Костянтин

К. Н. Батюшкова часто незаслужено відсувають на другий план, хоча його внесок у розвиток російської літератури дуже великий. Хотілося б виправити цю несправедливість і зупинитися на його творчості, детальніше розглянувши його.

Батюшков був дуже інтелігентною й освіченою людиною, будучи вихідцем із дворянської родини й у досконалості опанувавши французькою, італійською й латинською мовами. Його літературний дебют відбувся ще в юнацькому віці, і це були сатиричні добутки. Однак деякі дослідники відзначають, що навіть у цей період у його віршах можна було виявити мотиви предромантизма.

В 20 років він вирішив круто змінити своє життя, спробувавши себе на військовому поприщі; це дійсно був переломний момент у його долі, оскільки поет був поранений і все життя, що залишилося, випробовував важкі фізичні страждання. Це вплинуло й на світогляд юнака, він став гостро відчувати невпорядкованість власного життя, часто тужив, був сумний і, щоб розвіяти смуток, постійно переїжджав з місця на місце, не проживаючи без переїздів більше напівроку

Крім того, підсилилася сатирична спрямованість його віршів. В “Баченні на березі на берегах Лети” він жорстко розкритикував сучасних йому поетів, і “ріка забуття віршів” поглинула всіх, крім И. А. Крилова; його юний Батюшков порахував єдиним гідним безсмертя

У більше дійшлій вік Батюшков зблизився з такими відомими поетами, як В. А. Жуковський, Н. М. Карамзин, П. А. В’яземський і іншими, що привело його на шлях “легкої поезії”; подібно їм він став писати про радості життя, любові й дружбі, оспівуючи волю. Але його минулий досвід у жанрі сатири залишив свій слід у його творчості: основу його добутків становили протиріччя, вона писав про прекрасний, але при цьому був повний передчуттів чогось дурного

Батюшков був дуже вразливою людиною; війна 1812 р. з її лихами й прикростями змусили його подивитися інакше на мети й зміст своєї творчості, “[вони] зовсім розбудували мою маленьку філософію й посварили мене з людством”, – так говорив сам поет. І незважаючи на своє слабке здоров’я, він брав участь у закордонних походах російської армії, що не могло не відбитися в нього творчості

Поки з пораненим героєм,

Кому відомий до слави шлях,

Три рази не поставлю груди

Перед ворогом зімкнутим ладом, –

Мій друг, дотоле будуть мені

Усі далекі винагороди й харити,

Вінки, рукою любові звиті,

И радість гучна в провині!

ДО 1814 – 1817 р. Батюшков уважається першим поетом Росії, і цілком заслужено. Але саме в цей період до поета приходить творча й психологічна криза. Він знову переосмислює свою творчість, відмовляється й від сатири, і від “легкої поезії”, зрадившись міркуванням на релігійні й філософські теми, про протистояння поета й реального миру, його вірша стали перейняті тужливою безнадійністю

Минутны мандрівники, ми ходимо по трунах,

Всі дні втратами вважаємо,

На крилах радості летимо до своїх друзів

И що ж?.. їхньої урни обіймаємо…

Доля Батюшкова зложилася дуже трагично. Він мав спадкоємне щиросердечне захворювання, що в сукупності із загальною чутливістю натури й неприємностями по службі привели до важкої хвороби

Отже, що ж привніс у російську літературу творчий досвід Батюшкова?

Відомий критик В. Г. Бєлінський відзначав, що “Батюшков багато й багато сприяв тому, що Пушкін з’явився таким, яким з’явився дійсно”. І правда: у період навчання в Царскосельском ліцеї Пушкін схилявся перед Батюшковым як перед кумиром. Крім заслуг властиво літературних, залишеної багатої спадщини, можна говорити про те, що талант цього поета породив геній Пушкіна, що активно використовував і розвивав його художні відкриття