Короткий зміст Плоди освіти Толстой Л. Н

У Петербурзі, у багатому будинку Звездинцевых, перед дзеркалом довго любується собою гарний і розпусний лакей Григорій, ліниво озиваючись на багаторазові заклики Василя Леонидыча, хазяйського сина, кокетуючи з Таней, веселій і енергійній покоївці.

У звичній ранковій метушні снують слуги, безперервно дзвонять у двері відвідувачі: артелыцик від Бурдье із платтям і запискою для барині, Сахатов Сергій Іванович, що був товариш міністра, елегантний пан, вільний і интересующийся всім на світі, доктор, що регулярно спостерігає бариню, Яків – Буфетник, вічно винуватий, неспритний і полохливий. Між доктором і Сахатовым зав’язується й обривається розмова про спіритизм. Всією біганиною керує камердинер Федір Іванович, «аматор» утворення й політики, людина розумний і добрий.

Новий дзвінок у двері. Швейцар доповідає про прихід мужиків з курського села, що клопочуть про покупку землі. Серед них – Митрий Чиликин, батько буфетника Семена, нареченого Тани. Поки Федір Іванович у пана, мужики з гостинцями чекають під сходами.

У наростаючій суєті – між «вічним» розмовою із Сахатовым про спіритизм, розпитами артільника, поясненнями Федора Івановича, новим гостем сина, – Леонід Федорович Звездинцев, відставний поручик кінної гвардії, владетель двадцяти чотирьох тисяч десятин, м’який, приємний джентльмен, – після довгих пояснень мужиків нарешті усвідомлює їхнє прохання: прийняти суму, зібрану усім миром, у чотири тисячі рублів сріблом відразу, а решта грошей на виплат – як домовлялися торік. «Те було минулого року; тоді я погоджувався, а тепер не можу», – відмовляє Леонід Федорович. Мужики просять, наполягають: «Обнадіяв, ми й папір виправили…» Леонід Федорович обіцяє подумати й несе папір у кабінет, залишаючи селян у зневірі.

У цей час Василь Леонідович, якому, як завжди, конче потрібні гроші на чергову витівку, довідавшись причину приходу мужиків, безуспішно намагається впросити батька й зрештою одержує потрібну суму в матері. Мужики, спостерігаючи молодого пана, у здивуванні переговорюються між собою. «Для прокорму, скажемо, родителев залишений…»; «Цей прокормить, що й говорити».

Тим часом Бетси, молодша дочка Звездинцевых, кокетуючи з Петрищевим, приятелем брата, бовтаючи з Марьей Костянтинівною, учителькою музики, нарешті відпускає артільника від Бурдье, що усе ще очікує в передній: мати відмовилася оплатити плаття – маскарадний костюм Бетси – непристойний, занадто відкритий. Бетси дметься: брат Вово тільки що одержав триста рублів для покупки собак. Молодь збирається у Василя Леонидыча співати під гітару. Мужики, очікуючи рішення, дивуються що відбувається.

Вертається Семен, виконавши звичайні доручення барині. Таня із занепокоєнням спостерігає зустріч батька із сином, тому що повинні зговоритися про весілля. Мужики з нетерпінням чекають Федора Івановича, від якого й довідаються, що Леонід Федорович «у сеансі». Незабаром і сам Леонід Федорович повідомляє рішення: парфуми веліли відмовити й папір не підписувати.

Розгублених селян зненацька зауважує бариня, божевільна на чистоті й остраху заразитися мікробами. Піднімається лемент, бариня вимагає повної дезінфекції, повертає доктора, тільки що відпущеного до початку вечірнього спіритичного сеансу. Доктор радить обійтися «дешево й сердито»: на пляшку води столову ложку саліцилової кислоти, перемити всі, а «цих молодців, зрозуміло, геть». Бариня, на ходу придумуючи доручення слугам – головне – собачку улюблену Фифку не застудити, – їде. Петрищев і Василь Леонидыч, задоволені, перераховують гроші, отримані від maman.

Під час відсутності панів Таня знову потихеньку повертає мужиків. Вони просять Федора Івановича ще раз поклопотатися за них. Після нової невдачі Таня раптом метикує, що, якщо папір «тільки підписати треба», вона могла б допомогти: бере «документ», відсилає мужиків на вулицю, а сама через Федора Івановича викликає пана «слівце сказати» по секреті, віч – на – віч, і відкривається йому, що Семен хоче на ній женитися, але водиться за ним «спиритичество» – сяде за стіл, а ложка сама йому в руки – прыг… Чи не небезпечно це? Леонід Федорович заспокоює Таню й, на радість, у точності по її плані віддає наказу Федору Івановичу, а сам обмірковує, як посадити Семена на черговому сеансі новим медіумом. Напоследок Таня просить Федора Івановича «замісце батька рідного» бути її сватом, переговорити з батьком Семена.

На початку другої дії мужики й Федір Іванович у людській кухні обговорюють справи: сватовство, продаж землі, життя міське й сільське, Танино обіцянка допомогти. Їхню бесіду переривають турбота куховарки, скарги кучерів – від Василя Леонидыча трьох кобелей привели – «або собакам у фурманської, або кучерям жити». Після відходу Федора Івановича куховарка пояснює мужикам принадності панського життя й небезпеки «солодкого життя»: завжди білі булки до чаю, цукор, страви різні, із занять – карти так фортепіано з ранку, бали так маскаради. Легка робота й дарова їжа «загиджують» просту людину. Таких ослабілих, загиблих створень чимало – старий спившийся кухар на грубці, дівчина Наталя, що вмерла в лікарні. У кухні – людному місці – раз у раз штовханина, міняються люди. Семен, перед тим як сісти з панами, заглядає на хвилинку перекинутися декількома словами з батьком – «коли, Бог дасть, про землю зладимося, адже я тебе, Семка, додому візьму». Таня забігає, квапить прислугу, пригощає мужиків, на ходу розповідаючи їм випадки з панського життя. « Те – Те, воно так здається, що життя гарна, а інший раз огидно за ними всі ці гидоти забирати», – і напоследок показує через фартух папір: «Намагаюся, намагаюся… Тільки б одна штука вдалася…»

На кухні з’являються Василь Леонідович і Сахатов. Повторюється все та ж розмова з мужиками про продаж землі. Сахатов ховає ложку в сумку одного з них, ідуть. Що залишилися укладаються на ніч, гасять світло. Тиша, подихи. Потім чутні тупіт кроків, шум голосів, двері розчиняються навстіж і стрімко ввалюються: Гросман із зав’язаними очами, що тримає за руку Сахатова, професор і доктор, товста бариня й Леонід Федорович, Бетси й Петрищев, Василь Леонидыч і Марья Костянтинівна, бариня й баронеса, Федір Иваныч і Таня. Мужики підхоплюються. Ходять, шукають. Гросман спотикається об ослін. Бариня зауважує мужиків і знову піднімає істерикові: навкруги «дифтеритна зараза». На неї не звертають увагу, так усі зайняті пошуком предмета. Гросман після крутіння по кухні нагинається до сумочки третього мужика й дістає ложку. Загальний захват. Ті ж, без Бетси, Марьи Костянтинівни, Петрищева й Василя Леонидыча, під доглядом доктора, перевіряють температуру, пульс Гросмана, перебиваючи один одного, міркують про природу гіпнозу. Бариня все – таки влаштовує скандал Леонідові Федоровичу: «Ви знаєте тільки свої дурості, а будинок на мені. Ви заразите всіх». Жене мужиків і в сльозах іде. Таня з подихом проводжає селян у двірницьку.

Увечері того ж дня у вітальні Леоніда Федоровича колишні гості зібралися для проведення «досвідів». З нетерпінням чекають Семена, нового медіума. Таня ховається в кімнаті. Її зауважує Бетси, і Таня відкриває їй свій план. Після відходу Бетси вона разом з Федором Иванычем забирає кімнату: стіл посередині, стільці, гітара, гармонія. Турбуються про Семена – чи чистий він. У поддевке, вимитий, з’являється Семен. Його наставляють: «Не думай, а віддавайся настрою: хочеться спати – спи, хочеться ходити – ходи Можеш піднятися на повітря…» Коли Семен залишається один, нечутно з ним поруч виявляється Таня. Семен повторює її уроки: «…сірника намочити. Махати – раз. зубами тріскотіти – два. От третє забув…» – «А третє – те – пущі всього: як папір на стіл упаде – я ще в дзвіночок подзвоню, – так ти зараз же руками захоплюй. А як захопиш, так тисни начебто в сні А як я на гітарі заграю, тому що начебто прокидайся…» Все відбувається по Таниному сценарії. Папір підписаний. Гості розходяться, жваво ділячись враженнями. Таня одна, вилазить з – під дивана й сміється. Її зауважує Григорій і загрожує розповісти про її плутню й дуріння.

Театр представляє декорацію першої дії. Два «чужих» виїзних лакеї. Зверху спускаються княгиня із князівною. Бетси проводжає їх. Княгиня дивиться в книжечку, читає розклад своїх візитів, Григорій надягає їй черевики, потім взуває молоду князівну. На прощання згадують останній сеанс. Григорій сперечається з лакеями про різницю між їх «низьким» положенням і панським: «Різниці немає ніякий. Нині я лакей, а завтра, може, і не гірше їх жити буду». ІДЕ курити. Вслід йому: «ох, не люблять таких вертунів». Зверху збігає Петрищев, назустріч йому Коко Клинген. Перекидаються шарадами, каламбурять, готуються до репетиції домашнього спектаклю, до маскараду. До них приєднується Бетси, зі сміхом розповідаючи про вчорашньому спіритичний «спектаклі» у батька. Їх щебетанье чергується розмовами слуг лакеїв, неметкого Якова. До них приєднується Таня: папір вуж віддала мужикам. Залишилося тільки впросити хазяїв розрахувати – «залишатися не можна тут». Вона і Яків знову просять заступництва Федора Иваныча, кожний про своєму.

Під час проводів старої графині з фальшивими волоссями й зубами на очах у Федора Иваныча, барині, лакеїв раптово зав’язується бійка Григорія й Семена. У відповідь на гнів барині, спроби Федора Иваныча виправдати Семена Григорій розкриває їхню змову з Таней і «крутійство» у сеансі. «Кабы не вона, папір не підписали б і мужикам землю не продали б». Скандал. А отут ще мужики рвуться у двері, повз швейцара гроші віддати. Бариня розбудовує справу, при всіх соромить Леоніда Федоровича, учиняє допит Тане, загрожує подати світовому судді через заподіяний нею збитку на кілька тисяч. Але завдяки втручанню Бетси, визнанню в співучасті, повідомленням професора про тринадцятий з’їзд спіритуалістів у Чикаго, новому приступі люті барині проти Якова («Геть,.зараз геть!») і страху перед «хворими» («сип на носі», «резервуар зарази») – у метушні в мужиків приймають нарешті гроші й Таню відпускають додому готуватися до весілля. Федір Иваныч їй на прощання: «…коли домком заживеш, я приїду до тебе погостювати…»