Сатира Салтыкова – Щедріна в романі “Добродії Головлевы” – Салтиков – Щедрін Михайло

На уроках російської літератури вивчається творчість Михайла Євграфовича Салтыкова – Щедріна. Прочитавши його роман – огляд “Історія одного міста” і казки цього автора, ми дивуємося сміливості й дотепності, з якими письменник показує безсовісне пограбування народу; критикує ліберальних діячів і письменників, що плазують перед владами

Знайомлячись із добутками Салтыкова – Щедріна, хочеться більше довідатися про його творчість. Велике враження робить роман “Добродії Головлевы”.

З історії цього добутку ми довідаємося, що в його основу лягли кілька розповідей про родину Головлевых, що ввійшли спочатку в цикл “Добромисні мови”.

У романі дуже гостро критикується паразитичний клас дворян. Очами мужика, що піддається нещадної експлуатації, дивиться письменник на поміщицьку садибу й бачить у ній саму смерть, злісну, пустоутробную. З невблаганною правдивістю малює Щедрін картину руйнування дворянської родини, що відбиває занепад, розкладання, приреченість класу визискувачів – кріпосників. Весь сенс життя Головлевых полягає в корисливості, нагромадженні багатства, у боротьбі за це багатство. Вражають підозрілість, бездушна жорстокість, лицемірство, взаємна ненависть, що панують у цій родині

Приобретательская діяльність Орисі Петрівни, заснована на вижиманні останніх соків з мужика, проводиться під приводом збільшення багатства родини, а фактично – тільки для ствердження особистої влади. Навіть власні діти для неї – “зайві роти”, яких потрібно годувати, на яких потрібно витрачати частину стану. Дивують спокій і безжалісність, з якими Орися Петрівна спостерігає, як розоряються й умирають в убогості її діти. І тільки наприкінці життя перед нею встало гірке питання: “И для кого я припасала! Ночей недосипала, шматка недоїдала… для кого?”

Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність дітей від сваволі “маменьки” виховували в них облудність і догідництво

Цими якостями особливо відрізнявся Порфирій Головлев, що одержав від інших членів родини прізвиська “Иудушка” і “кровожер”. Иудушка з дитячого років зумів обплутати “доброго друга маменьку” павутиною неправди, підлабузництва й ще при її житті заволодів всім багатством. Створюється враження, що Иудушка Головлев, як і Орися Петрівна, – це літературний тип, у якому з найбільшою силою сконцентровані риси хижака, паразита, лицеміра, це узагальнення пороків усього класу власників

Иудушка Головлев діє тільки “за законом”, тому що закони, що існували як до реформи, так і в післяреформений час, дозволяють йому безкарно висмоктувати кров з безправних селян, доводити до самогубства власних дітей, оббирати й розоряти родичів. З безсоромним лицемірством робить він підлі вчинки, супроводжуючи їхніми нудотно – солодкими словами. Обібраному до нитки братові Степанові, якого мати кормила солониною, він ласкаво говорить на прощання: “От кабы ти повівся скромненько так ладненько, їв би ти й говядинку, і телятинку, а то так і соусцу б наказав”.

Історія сімейства Головлевых свідчила про історичну закономірність виродження дворянства. Але образ Иудушки Головлева мав більше широке значення. Це символ усякої експлуатації й гноблення, людиноненависництва, марнослів’я й неправди. Ці риси характеру зустрічаються й у сучасних людях. Тому роман має велике повчальне значення