Повний зміст Талант Тэффи

 

У Зоиньки Мильгау ще в інституті виявився великий талант до літератури.

Один раз вона такими яскравими фарбами описала в німецькому перекладанні страждання Орлеанской діви, що вчитель від хвилювання напився й не міг на інший день прийти в клас.

Потім пішов новий тріумф, що зміцнив за Зоинькой назавжди славу кращої інститутської поетеси. Честі цієї домоглася вона, написавши пишний вірш на приїзд піклувальника, що починалося словами:

От, нарешті, пробив нашу годину,

И ми побачили ваш вигляд серед нас…

Коли Зоинька закінчила інститут, матір запитала в неї:

– Що ж ми тепер будемо робити? Молода дівчина повинна вдосконалюватися або в музиці, або в малюванні.

Зоинька подивилася на матір з подивом і відповідала просто:

– Навіщо ж мені малювати, коли я письменниця.

И в той же день села за роман.

Писала вона цілий місяць дуже прилежно, але вийшов все – таки не роман, а оповідання, чому вона сама чимало зачудувалася.

Тема була сама оригінальна: одна молода дівчина закохалася в один парубка й вийшла за нього заміж. Називалася ця штука "Ієрогліфи Сфінкса".

Молода дівчина вийшла заміж приблизно на десятій сторінці аркуша папера для письма звичайного формату, а що робити з нею далі, Зоинька позитивно не знала. Думала три дні й приписала епілог:

"Із часом в Элизы народилося двоє дітей, і вона, очевидно, була щаслива".

Зоинька подумала ще дня два, потім переписала всі начисто й понесла в редакцію.

Редактор виявився людиною малоосвіченим. У розмові з’ясувалося, що він ніколи навіть і не чув про Зоиньком вірш про приїзд піклувальника. Рукопис, однак, взяв і просив прийти за відповіддю через два тижні.

Зоинька почервоніла, сполотніла, зробила реверанс і повернулася через два тижні.

Редактор подивився на неї сконфужено й сказав:

– Н – Так, пані Мильгау!

Потім пішов в іншу кімнату й виніс Зоинькину рукопис. Рукопис став брудна, кути її за – крутились у різні сторони, як вуха у жвавого борзого собаки й взагалі вона мала сумний і зганьблений вид.

Редактор простягнув Зоиньке рукопис.

– От – З.

Але Зоинька не розуміла, у чому справа.

– Ваша штучка не підходить для нашого органа. От, изволите бачити…

Він розгорнув рукопис.

– От, наприклад, на початку… ммм… "…сонце золотило верхівки дерев"… ммм… Чи бачите, мила панянка, газета наша ідейна. Ми в цей час відстоюємо права якутських жінок на сель – ских сходах, так що в сонце в цей час буквально ніякої потреби не маємо. Так – З!

Але Зоинька все не йшла й дивилася на нього з такою беззахисною довірливістю, що в редактора стало гірко в роті.

– Проте у вас, звичайно, є дарування, – додав він, з інтересом розглядаючи власний черевик. – Я навіть хочу вам порадити зробити деякі зміни у вашім оповіданні, які безсумнівно послужать йому на користь. Іноді від якої – небудь дрібниці залежить вся майбутність добутку. Так, наприклад, ваше оповідання буквально проситься, щоб йому додали драматичну форму. Розумієте? Форму діалогу. У вас, взагалі, блискучий діалог. От отут, наприклад, ммм… "до свиданья, сказала вона" і так далі. От вам моя рада. Переробіть вашу штучку в драму. І не квапитеся, а подумайте серйозно, художньо. Попрацюйте. Зоинька пішла додому, купила для вдохновенья плитку шоколаду й села працювати. Через два тижні вона вже сиділа перед редактором, а той утирав чоло й говорив заїкаючись: – Нап – Прасно ви так квапилися. Якщо писати повільно й добре обмірковувати, то добуток виходить краще, ніж коли не про – бдумывают і пишуть незабаром. Зайдіть через місяць за відповіддю. Коли Зоинька пішла, він важко зітхнув і подумав: – А раптом вона за цей місяць вийде заміж, або виїде куди – небудь, або просто кине всю цю дрянь. Адже бувають же чудеса! Адже буває ж щастя! Але щастя буває рідко, а чудес і зовсім не буває, і Зоинька через місяць прийшла за відповіддю. Побачивши її, редактор похитнувся, але негайно взяв себе в руки. – Ваша штучка? Н – Так, чарівна річ. Тільки знаєте що – я повинен дати вам одна блискуча рада. От що, мила панянка, перекладете ви її, не барячись ні мінути, на музику. А? Зоинька обиженно повела губами. – Навіщо на музику? Я не розумію! – Як не розумієте! Перекладете на музику, так адже у вас із її, дивак ви такий, опера вийде! Подумайте тільки – опера! Потім самі дякувати прийдете. Пошукайте гарного композитора… – Ні, я не хочу опери! – сказала Зоинька рішуче. Я письменниця… а ви раптом оперу. Я не хочу! – Голубчик мій! Ну ви прямо самі собі ворог. Ви тільки уявіть собі… раптом вашу річ запечуть! Ні, я вас прямо відмовляюся розуміти. Зоинька зробила цапину особу й відповідала наполегливо: – Немає й немає. Не бажаю. Раз ви мені самі замовили переробити мою річ у драму, так ви тепер повинні її надрукувати, тому що я пристосовувала її на наш смак. – Так я й не спорю! Штучка чарівна! Але ви мене не зрозуміли. Я, власне кажучи, радив переробити її для театру, а не для печатки. – Ну, так і віддайте її в театр! – посміхнулася Зоинька його безглуздості. – Ммм – Так, але чи бачите, сучасний театр вимагає особливого репертуару. "Гамлет" уже написаний. Іншого не потрібно. А от гарний фарс нашому театру дуже потрібний. Якби ви могли… – Іншими словами – ви хочете, щоб я переробила "Ієрогліфи Сфінкса" у фарс? Так би й говорили. Вона кивнула йому головою, взяла рукопис і з достоїнством вийшла. Редактор довго дивився їй вслід і чесав олівцем у бороді. – Ну, слава богові! Більше не повернеться. Але жаль все – таки, що вона так образилася. Тільки б не покінчила із собою. – Мила панянка, – говорив він через місяць, дивлячись на Зоиньку лагідними блакитними очами. – Мила панянка. Ви дарма узялися за цю справу! Я прочитав ваш фарс і, звичайно, залишився як і раніше шанувальником вашого таланта. Але, на жаль, повинен вам сказати, що такі тонкі й витончені фарси не можуть мати успіху в нашої грубої публіки. Тому театри беруть тільки дуже, як би вам сказати, дуже непристойні фарси, а ваша річ, простите, зовсім не пікантна. – Вам потрібно непристойне? – діловито довідалася Зоинька й, повернувшись додому, запитала в матері: – Maman, що вважається самим непристойним? Maman подумала й сказала, що, на її думку, непристойніше всього на світі голі люди. Зоинька поскрипела мінут десять пером і на інший же день гордо простягнула свій рукопис приголомшеному редактору. – Ви хотіли непристойного? От! Я переробила. – Так де ж? – законфузився редактор. – Я не бачу… здається, всі, як було… – Як де? Отут – у діючих особах. Редактор перевернув сторінку й прочитав: "Діючі особи: Іван Петрович Жукин, світовий суддя, 53 років – голий. Ганна Петрівна Бек, поміщиця, благодійниця, 48 років – гола. Шматків, земський лікар – голий. Рыкова, фельдшерка, закохана в Жукина, 20 років – гола. Становий приставши – голий. Глаша, покоївка – гола. Чернов, Петро Гаврилыч, професор, 65 років – голий". – Тепер у вас немає прийменника відкидати мій добуток, – уїдливо тріумфувала Зоинька. – Мені здається, що вуж це досить непристойно!

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы