Гумор у романі Михайла Шолохова «Піднята цілина» – Шолохов Михайло

У романі «Піднята цілина» багато комічних сцен. Сьогодні, як відомо, панує погляд на колективізацію як на явище трагічне, що виключає його гумористичне осмислення. Дійсно, колективізація – це загибель тисяч і тисяч людей, це виселення безлічі «кулацких» сімейств із рідних місць у згубні північні краї, це втрата віри селянина в можливість відстояти особисту незалежність і власне достоїнство. По суті справи, колективізація – це нове кріпосне право в умовах XX століття, що по жорстокості до людини не поступиться кріпосному праву попередніх століть

М. А. Шолохов сам був свідком подій на Доні, бачив народну трагедію й не залишився байдужим до неї. Так, Н. С. Хрущев, придя до влади, ставив автора «Піднятої цілини» у приклад іншим письменникам, оскільки він писав листи самому Сталіну, заступаючись за безневинно постраждалих односільчан. У такий спосіб сцена побиття Нагульновым Банника, що не побажав за наказом активістів віддавати вирощений їм хліб, видимо, мала документальну основу

Отже, чому ж у романі про настільки драматичні події так багато смішних сцен? Мені здається, комічне служить «прикриттям» трагічному, дає можливість авторові перемкнути увага читача із щирого народного горя на забавну фарсову сценку

От активісти прийшли розкуркулювати Тита Бородіна – колишнього червоноармійця, що став тепер «ворогом» завдяки незвичайній працьовитості. І якщо читачі 1930 – х років в основному минулому на стороні Давидова, то читачі – наші сучасники, що знають правду про колективізацію, – розуміють, що відбувається зла, несправедливе справа, що скінчиться до того ж повним розпадом російського сільського укладу. Тит Бородін також обурений несправедливістю: він розуміє, що легше всього значитися «бідняком» – варто тільки лягти на грубку й не трудить рук. До того ж у ньому говорить загострене козацьке почуття власного достоїнства, що противиться тому, щоб жити по чужій вказівці. І в якийсь момент Тит уже готовий узятися до зброї. Саме тоді, коли трагічна напруга досягає максимальної гостроти, на «сцені» з’являється дід Щукарь у довгій жіночій шубі. На нього спускають собаку, «…з білої шуби із тріском і пилом полетіли шматки, овчинні жмути». Крики Щукаря, його «розпущена надвоє» шуба змушують читача відволіктися від трагедії, що відбувається надворі Бородіних, і посміятися над дідом – блазнем Гремячего Балки

Інший приклад. Виселяють «кулацкую» родину Лапшиновых, і автор відзначає, що слова глави сімейства викликають співчутливий відгук у юрбі, що зібралася: «Не шуми, мати! Господь терпів і нам велів. Він, страждалець, терновий вінок надяг і плакав кров’яними слізьми…” – Лапшинов витер мутну сльозинку рукавом. Гомонившие баби притихли, зазітхали». Коли Разметнов радить Лапшинову скоріше «вимітатися» зі свого колишнього двору, «юрба глухо загуділа, пролунали вигуки: “Дайте хучь із рідним подвір’ям попрощатися!”» Однак знову за допомогою комічного письменникові вдасться піти від глибини народної драми, що, здавалося, от – от повинна відкритися читачеві. Баба Лапшинова взяла в далеку дорогу ( їхати – те треба в Сибір) козуб яєць і гуску. Але бідняк Демка Ушаков вистачає птаха за шию, кричачи: «Колгоспна теперича гуска!» Так баба й Демка продовжують тягти гуску за ноги й за шию, поки, нарешті, не хруснули хребці й пташина голова не обірвалася. Баба, накрившись поділом через голову, звалюється з ґанку, а Дсмка, заточившись, падає на кошик, що стояв за ним, давлячи гусячі яйця. «Вибух нечуваного реготу оббив крижані бурульки з даху. І довго ще над двором і провулком висів різноголосий, вибухами, сміх, тривожачи й вспугивая із сухого хмизу горобців».

Таким чином, комічне в романі «Піднята цілина», відіграє роль своєрідного клапана, що випускає пару, коли тиск трагічних обставин стає вуж зовсім нестерпним

Я вважаю, що Шолохова не можна обвинувачувати в невартій спробі смішити там, де щире горе. Нам легко засудити письменника з висоти сімдесятьох років, коли сказати правду вже не є мужнім учинком. Крім того, «Піднята цілина» співзвучна мистецтву того часу своїм соціальним оптимізмом. Досить згадати фільм «Кубанські козаки», щоб зрозуміти, наскільки типовий був шолоховский роман. А оскільки він був знаменням того часу, то ми може якщо не сміятися, читаючи його, те, принаймні, витягти для себе якісь уроки