Народ і особистість у романі Толстого “Війна й мир” – Толстої Лев

Лев Миколайович Толстой у романі “Війна й мир” заперечує теорію культу великої особистості в історії. Ролі особистості в історії Толстої відводить мізерно мало місця, дорівнюючи її до призначення “ярлика”, тобто давати найменування подіям, фактам і явищам. Наполеон при житті одержує титул непереможного й геніального полководця

Толстой розвінчує Наполеона в моральному плані, обвинувачуючи його у відсутності гуманізму стосовно простих солдатів і народу. Наполеон – загарбник, поневолювач народів Європи й Росії. Як полководець, він є непрямим убивцею багатьох тисяч людей, тільки це давало йому право на велич і славу. Державна діяльність Наполеона в цьому світлі попросту аморальне. Європа не могла нікого протиставити Наполеонові, “ніякого розумного ідеалу”, і тільки російський народ ховає його навіжені плани захоплення світового панування

Толстой пише: “Замість геніальності є дурість і підлість, що не мають приклада”. Весь вигляд Наполеона ненатуральний і брехливий. Він не міг відповідати високим моральним вимогам, тому в ньому немає й справжньої величі. Ні величі там, де немає простоти, добра й правди

Втіленням усього цього є Кутузов. Товстої відзначає в ньому не тільки “мудрого спостерігача подій”, але й талант полководця, що керував самим головним – моральним духом війська. Товстої пише: “Довголітнім військовим досвідом він знав, що керувати сотнями тисяч чоловік не можна одній людині, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, де коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська”.

Війна здобувала всенародний, національний характер, тому на пості головнокомандуючого повинен був бути не іноземець (Барклай), а російський полководець – Кутузов. Із приходом його на цей пост росіяни піднеслися духом. Вони навіть склали прислів’я: “Прийшов Кутузов бити французів”. Перевага російської армії у військовому відношенні й полководницькому генії Кутузова показали в 1812 році, що російський народ – непереможний

Толстой затверджував, що хід світових подій визначений понад, і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнє, фіктивне. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння. Це означає, що Толстой намагається опоетизувати стихійні закони життя. Він затверджував, що всі вирішують почуття, а не розум, що є доля, доля. Теорія зумовленості, фаталізму, неминучості історичних подій позначилася також і на трактуванні образів Кутузова й Наполеона

Протиріччя в поглядах Толстого на зображення їм Кутузова проявляються в тім, що, з одного боку, Кутузов – мудрий, пасивний спостерігач ходу військових подій, керівник духу війська, а, з іншого боку, – це полководець, що активно втручається в хід військових подій. Кутузов запропонував Наполеонові генеральний бій і при кількісній перевазі Наполеона одержала військову й моральну перемогу. Кутузов наступного дня віддає наказ про контрнаступ, щоб підняти дух війська, але потім скасовує наказ із метою збереження армії й сил. І таких прикладів багато.

Після вигнання Наполеона з Росії Кутузов подає у відставку, уважаючи свою місію виконаної

Так реалізм Толстого узяв гору над путом його фаталістичної філософії й художньо представив щиру особу великого полководця, його кипучу енергію, активну участь у ході військових подій

У російської армії жив неприборканий дух суворівської “науки перемагати”, були живі національні традиції військової школи Суворова. Солдати згадують його й під час бою, і в багаття

Як до оцінки вчинків окремих людей, так і до оцінки історичних подій, Толстой підходить із критеріями добра й зла. Розв’язання війни він уважає найбільшим проявом зла. “Думка народна” пронизує й філософські висновки Толстого, і зображення конкретних історичних подій, історичних діячів, і окреслення рядових людей, оцінку їх морального вигляду

Найважливіший висновок, що випливає з художніх картин і теоретичних міркувань письменника, – висновок про вирішальну роль народних мас в історії. Зображуючи війну 1805 – 1807 років, Толстой пояснює причину поразки росіян саме тим, що солдатській масі неясний був зміст цієї війни, далекі її мети

Зовсім по іншому зображуються настрої армії у війні 1812 року. Ця війна носила народний характер тому, що російський народ захищав свій будинок і свою землю. Справжній героїзм, непомітне й природний, як саме життя, – це якість проявляється й у боях, і в солдатських буднях, і у відносинах російських воїнів друг до друга й кврагу.

Народ з’являється перед нами як носій вищих моральних цінностей. Загальні цілі й загальне лихо споюють людей, незалежно від того, до якого станового кола вони належать, тому кращі національні риси російської людини виявляються під час всенародного нещастя

В “Війні й світі” втілена справжні народності – найбільше завоювання російської класичної літератури. Про людей, про життя, про історичні події письменник судить із погляду інтересів усього народу, що є по суті головним героєм його добутку