«Сонячні кларнети» П. Тичини - поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту

 
Уже своєю першою збіркою «Сонячні кларнети» Павло Тичина здобув загальне визнання читачів і критики. Вона вийшла друком у 1918 році. У віршах її поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою. Отже, назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту. До неї Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи. До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші: «Гаї шумлять...», «Десь надходила весна...», «Не дивися так привітно...», «Подивилась ясно...», «О панно Інно...», «Туман», «Сонце», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл віршів) та інші. Поезії ці надзвичайно вражають красою образів і глибоким чуттям природи. Це коштовні перлини української поезії.Тихою зажурою віє від поезії «Ой не крийся, природо...» (1915). Малюнок осіннього завмирання і згасання природи не викликає, однак, розпачу і безнадійно-песимістичних настроїв. Як мінлива погода восени, так і настрій ліричного героя — то сумний, то, навпаки, світлий і прозорий, наче барви золотої осені. В метафоричному образі «сміялося сонце у тузі» вчуваються бадьорі нотки: як би не плакали сичі, як би не охмарювали серце сумні почуття, весна знову настане, шумітимуть зливи, перекотяться громи над полями. Можливо, головний секрет художньої привабливості багатьох віршів цієї книги, які й досі чарують читача, — у чудовій молодості і свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і прийняття світу.Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи, мажорний настрій поета виразно відчувається у вірші «Гаї шумлять...» (1914). Простий, звичайний краєвид: гай, річка, хмарки в небі... Але під пером митця, що, крім великого поетичного обдарування, володів також хистом живописця й музики, ця картина постає дивовижно прекрасною. Поет чує повсюди казково-чарівні мелодії, бачить незвичайну красу. Митець добирає яскраві слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, неба край — як золото. Художню довершеність твору визначають також порівняння («купаючи мене, мов ластівку»), метафори («думки пряде», «мріє гай»), епітети («шепіт трав голублячий»). У вірші передається радісний, світлий настрій ліричного героя, його захоплення красою рідної землі.У поезії «Арфами, арфами...» (1914) Тичина славить прихід весни, «запашної, квітами-перлами закосиченої». Про радісну подію — оновлення природи — сповіщають гаї. Шум їхній — наче ніжнотонні звуки арф. Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола, думи про майбутні бої за людське щастя. У чистому повітрі — передгрозове напруження: «Буде бій вогневий!» Цим почуттям охоплене серце ліричного героя. Основний настрій вірша — життєво-ствердний, оптимістичний. Герой твору — людина, закохана в рідний край. Разом з ним ми пізнаємо світ природи з її «золотими, голосними самодзвонними арфами», які звучать у гаях з ніжнотонною блакиттю, з пахощами, що їх «несе весна запашна, квітами-перлами закосичена». Світла, ніжна гармонія барв і звуків, настрій трепетної мрійливості, бентежне очікування нового, невідомого характеризують й інші поезії книжки — «Закучерявилися хмари», «Гаї шумлять», «Десь надходила весна», «Цвіт в моєму серці», «Не дивися так привітно». Вони запам'ятовуються не тільки музичністю, а й живописністю, причому мелодійність органічно єднається з колористикою. А головне — такі образи розкривають порухи душі людини: Десь надходила весна... Я сказав їй: ти весна!У куточках на вустахїй спурхнуло щось усмішками —Й потонуло у душі.(«Десь надходила весна...») У поезіях Тичини роздуми героя вкрай напружені, вони подаються в рухові, постійних змінах. Настрої, емоції ніби женуться один за одним: 

Подивилась ясно — заспівали скрипки!Обняла востаннє, — у моїй душі! —Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.Заспівали скрипки у моїй душі!(«Подивилась ясно...») Однією з перлин інтимної лірики Тичини є поезія «О панно Інно...» Це щире освідчення ліричного героя, в якому повінь почуттів передається чарівною музичністю звучання слова, схвильованою уривчастістю сповіді, яскравою образністю: О панно Інно, панно Інно!Я сам. Вікно. Сніги...Сестру я Вашу так любив —Дитинно, злотоцінно. У полині вияву почуттів героя природно з'являється звертання й запитання до самого себе, до дівчини, які переходять у роздуми про сутність самого почуття: Любив? — Давно. Цвіли луги...О панно Інно, панно Інно,Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.Сніги, сніги, сніги... Цей вірш, за словами Тельнюка, «мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звуку — все це замінює благородство граней чистого скла».Пейзажно-інтимна лірика книжки напрочуд національна: в ній повнокровно буяє саме українська природа — жита, луки, гаї, змальовані здебільшого у весняну квітучу пору, особливо, коли йдеться про зародження чи розквіт найсвітліших людських почуттів. Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить?» належить до жанру пейзажної лірики. Це пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні твори, де картини природи пов'язані з душевними настроями, а події людського життя часто виступають як паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії відчутна єдність пейзажного образу і ліричного настрою. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Картини природи і людські почуття чергуються: Ви знаєте, як липа шелеститьУ місячні весняні ночі? —Кохана спить, кохана спить,Піди, збуди, цілуй їй очі.Кохана спить... Вірш позначений щирістю почуттів і мистецькою довершеністю.Друга група віршів збірки «Сонячні кларнети» — вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність. Поет майстерно передає найтонші настрої, почуття: І враз — роздерлась пополам завіса! Тиша...Мертва... Метнувсь огонь; розцвівсь, розпавсь — аж води закипіли!І полилася піснь, принеслась жертва.Курять шляхи, біжать, біжать... Рвуть вихори, як жими,А трави плакати не сміють, Ідуть потужні сили! Морок. Жах...(«Іще пташки») Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті: Одчинились Двері —Горобина ніч!Одчинились двері —Всі шляхи в крові!Незриданними сльозамиТьмамиДощ...(«Одчиняйте двері...») У поезію цих років вплітаються образи чорного ворона, що кряче на лихо, смерть, вороного вітру, громових хмар: Глянь, сонце, як дитя,А в селі голод!Ходять матері, як тіні —Вороний вітер...На чужині десь ген-генБез хреста; ворон...Будьте прокляті з війною! —Вороний вітер...(«По блакитному степу...») Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові.Другу й третю групу поезій можна об'єднати за провідними мотивами — вболіванням за Україну. Значну частину творів написано між двома революціями (Лютневою і Жовтневою). У них звучать кассандрівські пророцтва-застереження нових трагедій: Із долин до небаПростяглися руки:О, позичте, грози,Зливної блакиті!Враз Вниз Впали краплі крові! Впали краплі крові...Смерть шумить косою! Смерть шумить косою...(«На стрімчастих скелях...») На жаль, гіркі передбачення справдилися. Україна після каральних походів на неї військ Муравйова і масових полтавських розстрілів (1918), голоду (1921), жахливих акцій приборкання непокірних селян стоятиме вже по коліна в крові.Як митець-новатор Тичина творчо використовує у збірці досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображувальні засоби. Тут відчутний вплив кількох художніх стилів: символізму, імпресіонізму, реалізму. Складна і філософська проблематика збірки. Автор порушує в ній глибокі філософські проблеми: людина і світ, людина і природа, мистецтво і життя, ідеал гармонії людини з природою і Всесвітом, протест проти війни і жорстокої дійсності, відтворення романтичного ідеалу національного визначення.По-своєму розуміє ліричний герой Всесвіт, який перестав бути для нього Божим володінням: Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух —Лиш Сонячні кларнети.
 
Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом. Галактики нестримно рухливі, світлі, осяяні, безмежні в просторі і часі. Герой відчуває, як «горять світи, біжать світи», чує «музичну ріку», плину у Всесвіті.
«Сонячні кларнети» Павла Тичини — це божественний пафос, у якому серце поета б'ється в унісон із Всесвітом. Поезія зачаровує читача пульсом світового життя, розмаїттям барв, пристрастю, трепетом, бурею людських почуттів. Ця збірка стала етапною в українській поезії і одним із наймузикальніших творінь поезії світової.

Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы