Фольклорні традиції в «Пісні про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова» Михайла Лермонтова – Лермонтов Михайло

Працюючи над «Піснею про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова» Михайло Юрійович Лермонтов вивчав збірник билин Кирши Данилова й інші публікації фольклору. Джерелом поеми може бути визнана історична пісня «Кастрюк Мастрюкович», у якій розповідається про героїчну боротьбу людини з народу проти опричника Івана Грозного. Однак Лермонтов не копіював народні пісні механічно. Його добуток пронизаний народною поетикою. «Пісня про купця Калашникова» являє собою відбиття й відтворення поетом стилю народної поезії – її мотивів, образів, фарб, прийомів пісенної народної творчості

В «Пісні про купця Калашникова» збережена складними сторіччями фольклорна лексика. Це добре видно в створеному портреті російської красуні:

На святій Русі, нашій матінці,

Не знайти, не знайти такої красуні:

Ходить плавно – начебто лебідонька;

Дивиться солодко – як голубушка;

Мовить слово – буланої співає;

Горять щоки її рум’яні,

Як зоря на небі божием;

Коси русяві, золотаві,

У стрічки яскраві заплетені,

По плечах біжать, ізвиваються,

Із грудьми белою цалуются.

Далі в тексті розкривається не тільки зовнішня краса Алены Дмитрівни, але і її людські достоїнства. Твір Михайла Юрійовича Лермонтова «Пісня про купця Калашникова» написано в традиціях народної поезії, воно містить стійкі епітети, метафори

Не сіяє на небі сонце червоне,

Не любуються ним хмаринки сині:

Те за трапезою сидить у златом вінці,

Сидить грізний цар Іван Васильович

Атмосфера бенкету відтворена майже з документальною точністю. Недовірливий і грізний цар скрізь шукає крамолу й зраду, а коли веселиться, хоче бачити тільки радісні й щасливі обличчя. Кирибеевич позбавлений чесного ім’я – він «бусурманский син», без роду, без плем’я. Не випадково Лермонтов величає Калашникова по ім’ю?по батькові, а Кирибеевича називає тільки Кирибеевичем. Відмітна риса натури Кирибеевича – це бажання покрасоваться, «убранням похвастатися», «показати молодецтво своє». Рабська натура, догідництво Кирибеевича породжують у ньому бажання панувати, він ні в чому не повинен знати відмови. Алену Дмитрівну він вибирає не тільки за красу: його уражає її незалежність, байдужність до нього, «царському опричникові»:

У воріт коштують у тесових

Червоні дівчини так молодушки,

И любуються, дивлячись, перешіптуючись,

Лише одна не дивиться, не любується,

Смугастою фатою закривається…

Чому ж журиться вірний слуга Кирибеевич? Закоханий? На думку пануючи, ця справа поправне. Треба тільки шаль дорогу, так кільце піднести дівчині, що сподобався, вона відразу ж кинеться на шию слузі царському. Так от тільки Кирибеевич не сказав цареві, що сподобалася йому замужня жінка

…красуня

У церкві Божией перевінчана,

Перевінчана з молодим купцем

За законом нашому християнському

Алена Дмитрівна й Степан Парамонович наділені кращими якостями: чесністю, людським достоїнством. Щоб очистити ім’я своєї вірної дружини від несправедливих підозр, Калашников не жалує навіть власного життя. Купець викликає на кулачний бій кривдника. У чесному бої він перемагає Кирибеевича, але цар живе за своїми законами. Суд пануючи розійшовся із судом народним. Калашников, страчений царем і «оклеветанный поголоскою», стає народним героєм

«Пісня про купця Калашникова» написана в особливому жанрі. Лермонтов прагнув наблизити поему до епічних фольклорних сказань. Гуслярі, що тішать «Пісень…» «доброго боярина й бояриню його білолицю», відіграють найважливішу роль у структурі поеми. Авторського голосу читач не чує, перед ним як би добуток усної народної творчості. Моральні позиції, за допомогою яких оцінюються персонажі «Пісні…», не особисто авторські, а народні. Це багаторазово підсилює торжество правди впроизведении.