На порозі безодні (по повісті Быкова «Сотників») – Биків Василь

Через багато років після перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні білоруський письменник Василь Биків вертається до теми війни, тому що бачить джерела перемоги в моральній силі народу. У повісті Быкова «Сотників» підкреслено загострена проблема справжнього й мнимого героїзму, що становить суть сюжетної колізії добутку. –

У повісті зіштовхуються не представники двох різних мирів, а люди однієї країни. Герої повести – Сотників і Рибалка – у звичайних умовах, можливо, і не виявили б свою щиру натуру. Але під час війни Сотників із честю проходить через важкі випробування й приймає смерть, не відрікаючись від своїх переконань, а Рибалка перед особою смерті міняє свої переконання, віддає Батьківщину, рятуючи своє життя, що після зрадництва втрачає всяку ціну. Він фактично стає ворогом. Він іде в мир інший, далекий нам, де особисте благополуччя стає над усе, де страх за своє життя змушує вбивати й віддавати. Перед особою смерті людина стає таким, який він є насправді. Тут перевіряється глибина його переконань, його цивільна стійкість

Ідучи на виконання завдання, герої по – різному реагують на майбутню небезпеку, і здається, що сильний і кмітливий Рибалка більше підготовлений до подвигу, чим кволих, хворих Сотників. Але якщо Рибалка, що все життя «ухитрявся знайти який – небудь вихід» внутрішньо готовий до того, щоб зробити зрадництво, то Сотників до останнього подиху залишається вірним боргу людини й громадянина: «Що ж, треба було зібрати в собі останні сили, щоб з достоїнством зустріти смерть… Інакше, навіщо тоді життя? Занадто нелегко дається вона людині, щоб безтурботно ставитися до її кінця».

У повісті Быкова кожний зайняв у ряді жертв своє місце. Всі, крім Рибалки, пройшли свій смертельний шлях до кінця. Рибалка став на шлях зрадництво тільки в ім’я порятунку власного життя

Спрагу продовження життя, жагуче бажання жити, відчув слідчий – зрадник і, майже не роздумуючи, в упор приголомшив Рибалки: «Збережемо життя. Будемо служити великої Німеччини». Рибалка ще не погодився йти в поліцай, а його вже позбавили від катувань. Рибалка не хотів умирати й дещо вибовкав слідчому. Сотників при катуванні непритомнів, але не сказав нічого

Сотників примирився зі смертю. Він хотів би вмерти а бою, але це стало для нього неможливо. Єдине, що йому залишалося, визначитися у відношенні до людей, оказавшимся поруч. Перед стратою Сотників зажадав слідчого й заявив: «Я – партизан, інші отут ні при чому». Слідчий наказав привести Рибалки, і він погодився вступити в поліцію. Рибалка намагався переконати себе, що він не зрадник, що він утече

В останні мінути життя Сотників зненацька втратив свою впевненість у праві жадати від інших нарівні із собою. Рибалка став для нього не сволотою, а просто старшиною, що як громадянин і людина не добрала чогось. Сотників не шукав співчуття в юрбі, що оточувала місце страти. Він не хотів, щоб про нього погано подумали й розлютився тільки на ката, що виконував обов’язку, Рибалки. Рибалка вибачається: «Прости, брат.» «Іди ти до чорта!» – треба відповідь

Що трапилося з Рибалкою? Він не здолав долі заплутавшегося на війні людини. Він щиро хотів повіситися. Але обставини перешкодили й залишився шанс вижити. Але як вижити? Начальник поліції думав, що «підібрав ще одного зрадника». Навряд чи начальник поліції бачив, що діється в душі цієї людини, що запутались, але враженого прикладом Сотникова, що був кристально чесним, що выполнили борг людини й громадянина до кінця. Начальник бачив майбутнє Рибалки в служінні окупантам. Але письменник залишив йому можливість іншого шляху: продовження боротьби з ворогом, можливе визнання свого падіння перед товаришами, осуд, страждання й, в остаточному підсумку, спокута провини

Добуток перейнятий роздумами про життя й смерть, про людський борг і гуманізм, які несумісні з будь – яким проявом егоїзму. Поглиблений психологічний аналіз кожного жесту героїв, скороминущої думки або репліки – одне з найдужчих якостей у повісті «Сотників». Тато Римський вручив письменникові В. Быкову за повість «Сотників» спеціальний приз католицької церкви. Цей факт говорить про те, яке загальнолюдський, моральний початок убачається в цьому добутку. Величезна моральна сила Сотникова полягає в тому, що він зумів прийняти страждання за свій народ, зумів зберегти віру, не піддатися, тої низинної думки, який піддався Рибалка: «Однаково ця година смерть не має змісту, вона нічого не змінить.» Це не так – страждання за народ, за віру завжди має сенс для людства. Подвиг вселяє моральну силу в інших людей, зберігає в них віру. Інша причина, до якої приз церкви був вручений авторові «Сотникова» криється в тім, що релігія завжди проповідує ідею розуміння й прощення. Дійсно, засудити Рибалку легше легені, але щоб мати повне право на це, треба, принаймні, виявитися на місці цієї людини. Звичайно, Рибалка гідний осуди, але існують загальнолюдські принципи, які призивають утриматися від беззастережного осуду навіть за тяжкі злочини

У становленні людини першоосновою повинні стати шляхетні ідеали людей, боровшихся й отдавших життя за майбутнє свого народу й своєї країни